Оксана не любила Новий рік. І на це була причина. Рівно 5 років тому коханий зробив їй пропозицію, вони готувалися до весілля, мали разом зустрічати Новий рік, але 31 числа Євген їй повідомив, що їхнім стосункам кінець і що весілля не буде.

Відтоді це свято стало для дівчини найнеулюбленішим. Вона і сама не знає, як прожила ці 5 років, але цього разу їх захотілося все змінити, і вона вирішила почати з ялинки.

Вже кілька днів передноворічного часу вона ходила по магазинах, але так і не могла знайти ідеальну ялинку. Вона не шукала святкових прикрас чи подарунків. Її бажання було простим – купити красиву, живу ялинку, хоча й мала зовсім обмежений бюджет. Але чомусь Оксана вірила в те, що саме з ялинки почнуться позитивні зміни у її житті.

Вона стояла на зупинці, чекаючи на автобус, і аналізувала своє життя. Скільки разів вона намагалася побудувати свою родину, почати нове життя. Все якось не складалося. І ось, вже в рік тридцятиріччя, Оксана знову залишалася одна.

– Тобі потрібна ялинка, – звернулася до себе сама Оксана, коли побачила, як всі сусіди готуються до свят. Вона зателефонувала мамі, яка завжди намагалася її заспокоїти:

– Ти не хвилюйся, все буде добре. Всі ми через щось проходимо. Але я тобі щиро, донечко, бажаю в у новому році зустріти своє щастя.

Але Оксана не вірила в це. У такі моменти їй було важко відкрити серце знову. Так, вона любила цей час року – коли сніг сипле, і запах ялинки наповнює квартиру. Але святкова атмосфера уже не приносила їй того щастя, що колись.

На ринку, де продавали ялинки, Оксана почувалася якось дивно. Вона розгублено ходила рядами поміж зеленими деревцями, намагаючись вибрати хоча б одну, яка їй сподобається. Але ціни ставали все вищими, і її думки важчали від надії купити щось за доступною ціною.

– Добрий день! Вам допомогти? – почувся чоловічий голос. Оксана обернулася.

Перед нею стояв високий чоловік у темному пальті, з бородою і засмаглим обличчям. Він посміхався, але Оксана ледве могла впізнати цього чоловіка.

– Ти… ти ж Вітя? – несподівано для себе вигукнула вона.

Вітя стояв і усміхався, роздивляючись її.

– Оксано? Ти… правда це ти? – здивувався він, схоже, теж важко пізнаючи її.

Минуло багато років після того, як вони закінчили школу, і після випускного кожен пішов своїм шляхом. Віктор, як і багато однокласників, поїхав в інше місто, а Оксана залишилась у рідному місті, почала працювати в банку, намагаючись збудувати кар’єру. І ось, доля влаштувала їм випадкову зустріч на новорічному ринку.

– Та я ось… хотіла ялинку купити, – Оксана розгублено посміхнулася. – Але ціни щось не радують.

Віктор усміхнувся:

– Думаю, що зможу тобі допомогти. У мене є один чудовий варіант! – він зупинився перед одним з дерев. – Яку ялинку ти хочеш?

– Ой, не знаю навіть, – відповіла Оксана. – Головне, щоб не дуже дорога була, а то я грошей на це не багато залишила.

Вітя підняв одну ялинку, на вигляд не дуже велику, але з рівними гілочками і чудовим запахом.

– Ось ця – найкраща! Це – тобі подарунок від мене.

Оксана не відразу зрозуміла, що Віктор продає ялинки, тому була приємно здивована таким чудовим подарунком.

Віктор теж був дуже радий бачити свою однокласницю, яка не раз йому допомагала з виконанням домашніх завдань, і запропонував їй випити каву.

Вони зайшли в найближчу затишну кав’ярню. Оксана нарешті розгледіла свого однокласника, і була змушена визнати, що він неабияк змужнів.

– У мене все життя на колесах, постійно кудись їжджу, кручуся, не маю ні сім’ї, ні дітей, – зізнався Віктор. – Ти ж як?

– Та теж якось не склалося, – зітхнула Оксана. – Життя якось не йде по плану.

Віктор уважно подивився на неї.

– Я бачу, ти не дуже рада святам? – запитав він, ніби наперед здогадуючись якою буде відповідь.

Оксана на мить замовкла. Вона не хотіла відкриватися перед ним. Але, здається, він був єдиним, хто її зараз розумів.

– Всі мої свята за останні роки… – вона задумалась. – Якось усе вийшло не так. І любов, і стосунки… Я вже не вірю, що будуть якісь позитивні зміни…

– Ти не одна, – відповів Вітя. – Просто інколи треба почекати. Життя не завжди йде так як ми того бажаємо. Я теж багато чого не зрозумів, поки не повернувся додому. Часом потрібно просто повернутися до того, що важливе особисто для тебе.

Вони кілька хвилин мовчали, дивлячись одне на одного, не помічаючи цього шуму передріздвяної метушні. Оксана нарешті подивилася на нього і посміхнулася.

– Дякую за ялинку. І за каву. І за надію, – сказала вона.

Віктор допоміг занести ялинку до її машини. Коли Оксана вже сідала в машину, він зупинив її:

– Слухай, може, зачекай на мене, я закрию торгівлю і допоможу тобі занести ялинку в квартиру, адже вона доволі важка?

Оксана трохи вагалася, але потім погодилася. Вона зачекала його кілька хвилин, а потім вони разом поїхали до неї додому.

Спочатку згадували однокласників, які зараз роз’їхалися по світу. Потім Оксана відкрилася і почала розповідати про свою самотність, про те, як вона все життя намагалась, а все не виходило. Віктор весь цей час уважно слухав і підтримував її.

Через кілька годин вони сиділи вже за чаєм, а за вікном м’яко падав сніг. Оксана помітила, що Віктор дивиться на неї зовсім інакше, ніж всі ті чоловіки, яких вона знала. Від нього не було ні тиску, ні поспіху.

Той Новий рік вони зустріли разом і це був початок їхньої історії. Віктор настільки був радий їхній випадковій зустрічі, що не хотів відпускати її ні на мить. А Оксана і не прагнула цього, бо поряд з цим чоловіком вона почувалася в безпеці, і в комфорті.

Так, життя не завжди йде за планом. Але іноді одна випадкова зустріч на ринку може змінити все. Особливо в переддень Нового року, коли дива трапляються на кожному кроці, варто просто повірити в це.

Джерело