Нічого не допомагало.

Оксана бігала вранці перед роботою по вулиці і їла неприємні їй варені овочі без солі. Не вечеряла й пила воду. Але все було без толку.

Днями вона знову почула, як хтось із колег тихо підказав тому, хто зайшов до їхнього відділу:

– Хто договорами займається? Та он там біля вікна сидить така пухка дівчина, це Оксана, вона у нас договорами займається…

Оксана вдала, що це не чула, але в душі її все закипіло.

Ну чому в обід Надія та Тетяна Андріївна гріють у мікрохвильовій печі свої лотки з котлетами та макаронами і їдять з апетитом. А потім п’ють чай із пряниками, і хоч би що!

Надія висока та струнка, мужики так і заглядаються, коли вона йде.

А у Тетяни Андріївни люблячий чоловік, двоє дорослих дітей і вже народилася онука. При цьому вона як дівчина витончена!

А Оксана молода дівчина і така пампушка! І не їсть вона так багато, щоб бути такою!

Ну чому?!

Мама каже, що в них це сімейне. До пологів у них всі по жіночій лінії повненькі. А потім як народять, гарнішають і худнуть.

Насправді мама у Оксани і справді на фото в юності повніша, аніж зараз.

Так тільки для того, щоб народити, треба вийти заміж! А на Оксану ніхто не дивиться. Вона всіх тільки як робітниця цікавить і все.

Через тиждень Оксана йде у відпустку. Подруга кликала її на курорт разом поїхати. Путівки гарячі, готель дуже хороший і шведський стіл.

Оксана спочатку захопилася, вдома почала сарафани й купальники міряти.

Але від примірки весь настрій був зіпсований.

Який їй курорт, та вона в купальнику взагалі ніяка! А шведський стіл – це взагалі. Після купання у Оксани апетит ще той. І начебто вона намагається овочеве й нежирне брати, але…

Одним словом, Оксана на себе і на всіх розсердилася і вирішила не на курорт, а на їхню стару дачу їхати.

Їжі там немає жодної, з ближнього містечка вона буде готові сніданки та обіди для схуднення замовляти. Й інших варіантів щось зʼїсти в неї не буде.

Дачники ще не приїхали і найближчий магазин поки що закритий

Це її останній шанс!

Дачний будиночок після зими був холодний і вологий.

Оксана увімкнула обігрівачі, нагріла воду. Вікна помила, пил витерла.

Вона любить, коли затишно й чисто. Навіть коли в поїзді в купе їде і одразу свій порядок наведе.

Якось Оксана з подругою Юлею та її сім’єю відпочивала, так Юлька раз у раз дивувалася.

Як це, каже, у тебе, Оксано, так виходить, що й діти зайняті, і всі ситі, і порядок довкола? І де в чоловіків очі, ти ж така симпатична та хазяйська!

Оксана важко зітхнула і взяла в руки мобільник. Бо ж треба цю їжу спеціальну замовити. Знайшла сайт із корисним харчуванням, обрала, замовила доставку на сьогодні.

Замовлення начебто оформилося, але за нього поки не списали гроші. Мабуть, коли отримає все спишеться.

Буквально через п’ятнадцять хвилин Оксана підійшла до вікна й застигла від побаченого. До хвіртки на скаженій швидкості під’їхав хлопець.

За парканом не видно, невже він їхав на велосипеді з такою швидкістю?

І сам постачальник був якийсь незвичайний. Весь у білому й пакет із їжею теж білий.

– Ну та яка мені різниця, значить, це така місцева доставка, – подумала Оксана й пішла відкривати.

– Здрастуйте, тут все як замовляли, давайте я додому вам донесу, – запропонував хлопець широко посміхаючись.

Оксана теж у відповідь чемно усміхнулася, приємний хлопець.

– Тут на п’ять днів, кожну упаковку на день, все підписано, – вивантажуючи на веранді лотки на стіл пояснював хлопець.

А потім все так само посміхаючись раптом запитав: – Вибачте, а для кого ви це замовили?

– Для себе, а що? – Оксана хотіла розсердитись, але не змогла.

Хлопець так по доброму на неї дивився.

– Ой, ви не ображайтеся, що я питаю. Просто ви й так дуже гарна…

І раптом додав дивну фразу, яку Оксана потім згадувала, але одразу не зрозуміла:

– Я не витримав і прийшов, хто вам ще допоможе?

– Що ви сказали? – здивувалася Оксана.

– Та я просто тут… Я тут живу недалеко, а зараз замовлень зовсім мало. Можливо ми разом прогуляємось, така погода сонячна! – раптом запропонував хлопець, і додав:

– Мене звуть Рафаель, а вас?

– Рафаель?! – ахнула Оксана.

– Так, батько так назвав… – хлопець трохи зніяковів й Оксані стало незручно,

– А мене Оксана…

– Я так і думав, що у вас чудове ім’я! – вигукнув Рафаель. – Ваше ім’я каже, що ви сильна і вразлива водночас. І дуже, дуже гарна! Ну то що, Оксано, може прогуляємося? Вам між іншим, якщо ви худнути зібралися, треба більше гуляти, значить одягайтеся.

Рафаель виявився класним хлопцем.

Оксана навіть не думала, що так чудово проведе час на дачі. Їсти особливо не хотілося. Та й їжа в тих лотках, що привіз Рафаель, була дуже незвичайна та смачна!

Схожа на збиту манну кашу, пишна, як хмарка. І хоч Оксана терпіти не могла манну кашу, але це було надзвичайно смачно.

Смішно навіть, згадалося, як у дитинстві бабуся бурчала:

– Вам що, манни небесної давай? Заїлися зовсім!

Завжди хотілося подивитися, що це таке – манна небесна.

Поруч із Рафаелем Оксана себе почувала зовсім не такою, як раніше. З ним було легко й спокійно і дуже весело балакати було та сміятися!

Рафаель заїжджав до неї кожен день, і вона не помітила, як пролетіли вже п’ять днів її відпустки.

– Оксана, я такий радий, що ми з тобою подружилися!

– І я рада! – Оксана ніколи раніше не мала такого друга, який би розумів її з пів слова.

Це було так приємно, їхні стосунки були суто дружніми. Оксані зовсім не хотілося з ним фліртувати. Вона просто могла так відверто про все говорити!

Навіть про всі свої переживання.

Він був їй як брат.

– І знаєш, не треба так сильно намагатися комусь сподобатися. Це не працює. Прийде час і поруч з’явиться той, хто призначений тобі, віриш мені?! І дихай вільно!

Оксана кивала йому, як тут не повірити, якщо останні два дні вона відчуває небувалу легкість і в тілі, і на душі. А одяг почав сидіти на ній набагато вільніше.

Правда на дачі немає терезів, але з дзеркала на неї дивиться мила, майже струнка дівчина. Дивовижа прямо якась!

Увечері прощаючись Оксана запитала:

– Ми зустрінемося завтра?

І тут Рафаель раптом зніяковів.

– Оксано, ти знаєш, я не хотів говорити… Але ти така… щира та незвичайна! Не можу я просто так зникнути. Розумієш, мені пора, я більше не можу бути з тобою поряд. А в тебе тепер буде все гаразд. Але якщо раптом тебе щось буде обтяжувати, ти згадай мене. І якщо це справді буде важливо, я знайду тебе, – Рафаель довів Оксану до її будиночка, і пішов до хвіртки.

Оксана дивилася, як він іде. Чомусь їй не було шкода з ним розлучатися.

І справді здавалося, що вони ще зустрінуться.

Він ішов, ніби розчиняючись у променях сонця.

Оксана раптом запитала:

– Рафаель, а ти хто?

Він озирнувся, посміхнувся своєю приголомшливою усмішкою. – А ти не здогадалася? Я твій янгол, Оксано, ми ще побачимося!

Повернувшись додому, Оксана зважилася. Треба ж схудла всього на три з половиною кілограми, а прямо пурхає!

– Ти де відпочивала? – причепилися до неї на роботі Надія й Тетяна Андріївна. – Виглядаєш просто приголомшливо! Ну ти Оксанко даєш!

– Добридень! – в їх кабінету зайшов молодий чоловік з папкою в руці. – Підкажіть, до кого мені підійти з договором на оренду?

– Здрастуйте, ось до цієї милої дівчини Оксани, – майже хором відгукнулися Надія й Тетяна Андріївна.

Чоловік підійшов, й Оксані чомусь здалося, що вона його вже десь бачила…

– Доброго дня, Оксано, мені сказали підійти до вас оформити договір. Ось результат тендеру, ось усі документи, – він сів на стілець, поклав папку.

Оксана відкрила договір і прочитала:

«Орендар – директор кондитерської фірми «Манна небесна» – Петренко Рафаель Якович.

Оксана очам своїм не повірила, підняла на нього очі:

– Це ви Рафаель… Якович?

Він усміхнувся чудово доброю усмішкою:

– Так, я. Багато хто дивується, що ім’я таке. Ну що поробиш, це мене так тато назвав!

…Після народження сина Оксана стала ще стрункішою. І дуже погарнішала! Незважаючи на те, що Рафаель їй постійно приносить з магазину свіжі тістечка.

Їхній син Даніель, Данило, дуже схожий на маму.

Й Оксані здається, що її янгол тепер завжди з нею поряд…

КІНЕЦЬ.