Оксана задумується про своє життя, а потім дякує Богові, що зустрівся їй Віктор. Чоловік, з яким проживши майже десять років просто з подяки, можна сказати, врятував її від самотності, чи ще від чогось гіршого.

Оксана народилася у добрій сім’ї, де в неї вклали доброту, ввічливість, скромність. Росла красунею зі світлим і пухнастим волоссям, блакитноока. Вона, як і всі дівчата мріяла про принца, після школи навчалася у коледжі, хлопців там було небагато. Але Оксані поки ніхто не подобався, вона думала і мріяла, заміж вийде лише з великого кохання.

В останній рік навчання вона відчула, що особливу увагу приділяє їй викладач коледжу Михайло Сергійович. І одного разу після здачі курсового проекту він раптом вирішив запросити Оксану до кафе. Пояснив, що його дуже зацікавив її проект, і треба поспілкуватись із цього приводу. Звичайно вона зраділа, їй лестило, що її проект помітили, оцінили, і без жодних підозр вирушила до кафе.

Михайло Сергійович одразу попросив його називати просто, Михайло, без усякого по батькові, не такий вже він і старий, всього тридцять сім років. Оксані було незручно називати його просто на ім’я, все-таки він викладач, та ще старше на вісімнадцять років, але поступово вона освоїлася.

Михайло за вдачею комунікабельний, знавець жіночих сердець, тому легко увійшов у довіру. Він цікавий співрозмовник багато розповідав, та так, що Оксана весь вечір слухала його, розкривши рота. А він старався. Було вже пізно, коли він відвіз її до гуртожитку, сказавши:

– Дякую тобі Оксано за спілкування, але ми з тобою ще не договорили, тож дня через два знову зустрінемося в кафе. Ти зі мною згодна?

Вона кивнула головою, погоджуючись. Ще б пак, вона навіть не помітила, як пройшов вечір. Потім знову були зустрічі і не одна, а одного разу у Михайла був день народження, вони відзначали з ігристим, а ранком Оксана прокинулася в готелі поруч із Михайлом. Вона була в здивована:

– Як так сталося, я нічого не пам’ятаю, що тепер робити. Адже Михайло одружений, є дитина.

Але Михайло швидко заспокоїв її, сказавши, щоб вона не морочилася з приводу його родини, це тимчасово. Він поступово вирішить питання з дружиною, у них не дуже добрі стосунки і майже зжили себе.

Після закінчення коледжу Оксана працювала на заводі у лабораторії. Михайло зустрічав іноді після роботи, іноді разом обідали, дарував квіти. Возив її дорогою машиною, жінки-колеги заздрили їй:

– Оксано, нічого в тебе чоловік, крутий, а машина яка дорога, і напевно, не жадібний. А заміж він тебе кличе, чи хоч би натякає?

Оксана сама не помітила, як закохалася у Михайла. А він обіцяв і обіцяв їй гарне життя. Про дружину свою говорив погано. Але Оксана про це не задумувалася. Їй було з ним добре. Єдине, що у вихідні та свята вона здебільшого сиділа одна.

Час минав, Оксана дорослішала, вона вже хоче свою сім’ю, свій дім, дітей, а Михайло мовчить із цього приводу. Вирішила поговорити з ним, так би мовити, підштовхнути до цієї розмови.

Увечері Михайло зустрів її після роботи, вона повідомила, що має серйозну розмову, і сидячи в кафе, сказала:

– Слухай, Михайле, ми давно зустрічаємось, вже багато років. Я хочу справжню сім’ю та народити дитину, час іде. Ти в мене єдиний чоловік, так що маєш на себе взяти відповідальність за мене, ти ж обіцяєш щоразу розлучитися зі своєю дружиною. Ти сам постійно про це говориш. А нічого для цього не робить, і навіть натяку немає.

Михайло про це і не думав, він не збирався розлучатися з дружиною, і не хотів, щоб Оксана народила дитину. Навіть усі розмови про народження дитини поза шлюбом припинялися одразу, як тільки починалися.

– Оксано, почекай трохи, ще не час розлучатися, треба почекати, поки мій син вступить до інституту. А там вже я вирішу питання розлучення, – викручувався Михайло.

Він говорив це так непереконливо, що Оксана раптом усвідомила, він ніколи не розлучиться, і не одружується з нею. Вона лише іграшка для нього. Грає з її любов’ю, її почуттями.

Коли він відвіз її до гуртожитку, вона була у пригніченому стані.

– Яка я наївна. Стільки років присвятила Михайлу, а в нього навіть у думках не було одружитися зі мною. Більше не хочу це терпіти, він просто грається зі мною.

Оксана різко припинила стосунки з Михайлом, він дзвонив, зустрічав, але вона проходила повз нього. Зрештою, він перестав нав’язуватися.

Пройшов деякий час, настрій у неї був поганий, і в цей час поруч з нею з’явився Віктор, заступник начальника лабораторії. Оксана йому давно подобається, але на чоловіків вона не звертала уваги, хоча багато хто не зводить з неї очей. Чим дорослішала вона ставала, тим прекрасніше виглядала. Віктор – високий, тридцяти п’яти річний, не одружений чоловік. Багато хто з жіноу хотів би такого чоловіка, а ось він – не дивиться ні на кого, крім Оксани. А вона цього не помічала.

Була п’ятниця, наприкінці зміни Віктор зупинив її і сказав:

– Оксано, виходь за мене заміж, вистачить тобі переживати через твого… колишнього. Ти зовсім не помічаєш, що я давно тебе кохаю. Прошу тебе, не відмовляй одразу, подумай.

І зовсім несподівано для себе Оксана погодилася. Швидше за все набридло бути самій.

– Я згодна, але я не знаю, як житимемо, адже в мене до тебе немає кохання, просто повага.

– Нічого, добре житимемо. Ти мене полюбиш, я зроблю для цього все.

Незабаром рідні з того й з іншого боку гуляли весіллям. Після весілля Оксана перетворилася, кохання Віктора зробила свою справу, вона відчувала його турботу, його міцне плече. Але від її матері нічого не приховалося:

– Доню, будь щаслива, але я бачу, ти його не любиш. Як же ти без кохання? Не думала я, що ти це пізнаєш у житті. Але зате бачу, що Віктор тебе просто обожнює, порошинки здуває. Видно, що він добрий, я відчуваю, він ніколи тебе не скривдить, у нього відкрита душа. Он якийсь здоровань, а в народі кажуть – «великі чоловіки, вони завжди добрі».

І справді, жили добре, і слова матері про Віктора, що він добрий, підтвердили її правоту. Віктор вирішив будувати будинок за містом:

– Оксано, це моя мрія, жити за містом у своєму будинку. Цікаво, а тобі як цей задум?

– Мені подобається, теж хочеться на свіже повітря. Тим більше, що незабаром народиться малюк.

Народила Оксана двійнят Андрія та Вероніку. Все зациклилося на цих малюках. Віктор від щастя був на сьомому небі. Життя тривало. Знову летіли дні за днями в турботах про дітей, чоловіка. Прожили майже десять років, але часто Оксана ловила себе на думці, що так і не покохала Віктора. Хоч і був він чудовий чоловік та батько. Вона за ним, як за кам’яною стіною. Будинок давно збудований, у будинку все є.

Якось приїхала свекруха і сказала їй:

– Оксано, ти куди дивишся? Ти нічого не помічаєш? Не помічаєш, що чоловік твій кілька разів із роботи пізно приїжджав додому? Дивись, як би пізно не було.

Оксана не розуміла, про що і дивилася з подивом на матір Віктора.

– Ну і що, мабуть, якісь справи, а що він до вас приїжджав?

– Приїжджати, не приїжджав, але в нас сусідка Іра повернулася звідкись із дитиною, каже назовсім. Раніше вони гуляли разом, поки не поїхала кудись із проїжджим хлопцем.

Ось вона Віктору і сказала, що вона повернулася до нього. Оксано, я тебе попередила, а там сама дивись. Вони сиділи у нас біля під’їзду на лавці та розмовляли. Тож поки не пізно, дивися. Ці розмови треба одразу припинити. Я Іру знаю, вона і в школі з багатьма хлопцями гуляла, і з сусідами також.

Коли свекруха поїхала, Оксана сиділа зовсім збентежена. Віктор не казав, що зустрів сусідку, начебто в нього немає від дружини секретів. А от виходить, що є. Вона замислилась:

– А раптом наступного разу ця Іра запросить Віктора до себе додому, і що тоді? А тоді буде пізно! Потрібно спитати у нього, чи був він у матері нещодавно?

Віктор приїхав із роботи, вона годувала його вечерею:

– Слухай, а ти у своєї матері давно був?

– Ну був, не пам’ятаю коли, заїжджав якось. Ненадовго. Правда, сусідку Іру зустрів, у школі теж разом навчалися, вона виїхала кудись, тепер повернулася, поспілкувалися, – казав чоловік.

– А ти чого питаєш? – несподівано спитав він.

– Та так, нічого, треба нам відвідати з дітлахами бабусю.

– Ну, давай у вихідний поїдемо, – погодився чоловік.

Цієї ночі Оксана не спала, вона чула, що чоловік теж крутиться, ніби хоче встати і піти. А Віктор і справді встав, двері рипнули, вийшов надвір. Оксана потихеньку пішла слідом, і затамувавши подих, дивилася в прочинені двері. Чоловік дихав свіжим повітрям, дивився на зірки, ніч тепла, серпнева.

– Невже він думає про цю Іру? А якщо раптом він збереться і піде до неї, згадає свою стару любов? Ні, вона нікому не віддасть Віктора.

Чоловік ступив до дверей, вона ледве встигла забігти до спальні, і коли він ліг на ліжко, вона міцно обняла його. Віктор від щастя мало не скотився з ліжка, це була найчудовіша ніч у їхньому житті.

Він звичайно не знав, що Оксана вдячна тій Ірі, яку зовсім не знає. Тому що та допомогла Оксані зрозуміти, наскільки дорогий їй її чоловік, як виявляється, вона його любить. Видно так у житті трапляється, має бути якийсь поштовх, щоб зрозуміти справжнє кохання.