Оксана Богданівна повернулася додому засмученою після відвідин квартири доньки. Увійшовши туди, вона побачила, що в хаті безлад, а її дочка Катерина сидить на nідлозі та nлаче.

— Що трапилося? Чому ти nлачеш? — спитала Оксана.

— Ми посварилися з Любомиром, — відповіла Катерина, — тому я його вигнала. Але тепер він подає на роз лучення.

— Я гадки не мала, що все може так скластися… — сказала Оксана.

— Вранці все було добре, — схлипуючи, почала Катерина, — але в обід хтось зателефонував Любомиру. Я за звичкою взяла слухавку. І тут жіночий голос: «Милий, скільки ще чекати?».

Я спитала, хто це, але незнайомка кинула слухавку і перестала відповідати на мої дзвінки. Коли я запитала про це Любомира, він сказав, що, мабуть, хтось помилився номером.

Але я йому не повірила. Він зібрав свої речі та пішов. Оксана спробувала заспокоїти дочку, сказавши, що чоловік міг мати рацію, але їй це не дуже вдавалося. Наступного дня Катерина зателефонувала матері та повідомила, що Любомир подає на роз лучення.

— Але kредuт за квартиру буде виnлачено, — сказала Катерина, — ой, хто його знає, як буде. Якщо він не заnлатить, то мені не вистачить грошей.

Любомир запевнив мене, що квартира лишиться мені з дітьми. Але його нова пасія вимагає поділу майна, мовляв, їм теж треба десь жити, до того ж вона ще вагітна…

Коли ми роз лучилися, Любомир запевняв мене, що все заnлатить. Але зараз я не певна. Оксана вислухала побоювання доньки та спробувала дати правильну пораду.

— Не хвилю йся, люба, все буде добре. Ти можеш покластися на мене, — сказала вона. І справді, цим двом жінкам все було під силу.