— Ой, як зле мені, синку, — Галина Гаврилівна кілька разів важко зітхнула в слухавку й почала махати руками перед своїм обличчям. — Напевно, мені вже недовго лишилося…

— Мамо, не верзи дурниць, — обсмикнув її Арсен.

Він дуже не любив, коли жінка починала скаржитися на своє здоров’я.

Це означало лише одне: йому потрібно знову зриватися з роботи й їхати до неї.

— Зараз буду! — повідомив Арсен і зі збентеженим виглядом подався до начальника відпрошуватися.

Він, звісно, підозрював, що Олексій Григорович може йому й відмовити, але все ж таки вирішив, чим чорт не жартує.

— Ні, ну ти нахабнів вже вкрай, Трохимчук! — обурився чоловік.

— Раз у тебе щотижня якась проблема з матір’ю, або забери її собі, або звільняйся до біса. Дивись, яка вийшла гра слів, — додав він, голосно захихотівши. — Ні, і ще раз ні!

Зрозумівши, що цього разу удача повернулася до нього іншим боком, Арсен насмілився подзвонити дружині.

— Оленко, ти можеш втекти з роботи? — благально прошепотів у слухавку чоловік.

— Навіщо?

— З мамою знову щось не так. Глянути треба…

— Все з нею нормально. Скільки разів вона вже нас викликала через дрібниці, — поспішила нагадати жінка.

— Звісно, чого тобі хвилюватися, це ж не твоя мати? — дорікнув дружині Арсен. — Я після втрати батька за неї сильно переживаю…

— Добре, заїду зараз. У мене якраз уроки закінчилися, — відповіла Олена, якій не особливо хотілося після дзижчання учнів їхати слухати зітхання свекрухи.

Галина Гаврилівна не вперше розігрувала подібний концерт. Пару днів тому родичам уже доводилося викликати для неї медиків, які нічого серйозного в неї не знайшли.

Жінка була впевнена, що й цього разу в неї все буде гаразд. Зібравшись, Олена вирушила до квартири свекрухи.

Оскільки в неї були ключі, жінка не стала стукати, а тихенько зайшла всередину.

До її слуху донісся гул телевізора, який тут же урвався. Олена зрозуміла, що свекруха почула, що хтось увійшов.

— Це ти? А синок мій де? — насупилася Галина Гаврилівна.

Вона явно була не рада тому, що замість Арсена приїхала невістка. А це означало, що зараз жінка почне міряти температуру й тиск.

Свекруха ж розраховувала на те, що син буде жаліти її й ходити на задніх лапках.

Олена поцікавилася у жінки про її здоров’я і стала вимірювати показники, які виявилися нормальними для віку Галини Гаврилівни.

— Все у вас добре, — спокійним тоном повідомила Олена.

— Ні, мені погано! — ображено промовила свекруха. — Якби зараз тут був Арсен, він би точно що-небудь зробив!

— “Швидку”? — задала всього лише одне питання невістка.

— Так! — пробурчала жінка й відвернулася до стінки.

Прибулі медики розвели руками, знову нічого не виявивши у Галини Гаврилівни.

Щойно вони поїхали, до квартири приїхав схвильований Арсен. Він почав бігати навколо матері, не знаючи, як їй догодити.

— Синку, поїсти б мені чогось смачненького, — мрійливо промовила жінка.

Після цих слів чоловік побіг до магазину, щоб накупити їй солодощів і делікатесів.

— Ой, Леночко, я там на кухні прибрати не встигла, так мене сильно прихопило, — знову заохала жінка. — Я б встала й сама помила посуд, та сил зовсім немає…

— Я помию, — спокійним тоном промовила Олена й пішла на кухню, на якій панував безлад.

За півгодини з пакетами повернувся Арсен. Галина Гаврилівна миттєво повеселішала і, поївши, навіть встала з ліжка.

— Ой, який порядок ти у мене, Олено, навела, — сплеснула руками жінка. — Які ви молодці. Якби не ви, не знаю, як би я обходилася…

Після цих слів невістка несподівано спіймала себе на думці, що ця історія повторюється.

Так уже було рівно тиждень тому. Галина Гаврилівна повідомила, що занедужала, потім приїхали Олена та Арсен, а потім — лікарі.

Після цього жінка просила у сина щось смачненьке і починала хвилюватися, що у неї неприбрано.

Олена з ввічливості пропонувала прибрати, і свекрусі ставало краще в той момент, коли в домі панував порядок.

Сьогоднішнє повторення змусило її замислитися над тим, що Галина Гаврилівна шантажує їх своїм здоров’ям.

Своїми думками вона вирішила поділитися з чоловіком, який зустрів у багнети її припущення.

— Бути такого не може! Мама б ніколи не стала зривати мене з роботи просто так, — обурений Арсен у несамовитості почав нарізати кола по кімнаті.

— А я тобі кажу, що це так! — не здавалася жінка. — Їй, напевно, нудно одній, ось вона і привертає до себе увагу. Заодно тішить себе смаколиками й дармовим прибиранням.

— Не кажи дурниць, — насупився чоловік. — Ти її обмовляєш…

Зрозумівши, що розмовляти з Арсеном марно, Олена вирішила провчити свекруху.

Вона знала, що скоро Галина Гаврилівна знову подзвонить синові, а він – їй, і попросить про допомогу.

Через тиждень жінка знову поставила родичів на вуха, закотивши істерику, що вона почувається дуже погано.

Оскільки Арсена не відпускали з роботи, їхати до неї знову довелося Олені. Як і очікувалося, і цього разу у жінки не було нічого серйозного.

— Синок мій коли приїде? — сухо поцікавилася Галина Гаврилівна.

— Сьогодні не зможе, робота, — збрехала невістка.

— Як це?! Я ж хворію! — з надривом промовила свекруха і насилу видавила з себе скупу сльозу.

— У вас всі показники в нормі, — докірливо промовила Олена. — І раз все добре, я теж піду!

— Підеш? А лікарі? Ти що сьогодні нікого не викличеш? — обурено пробурчала Галина Гаврилівна.

— Навіщо? Вам же і так добре, — посміхнулася невістка.

До цього моменту свекруха, що лежала без сил, несподівано оживилася і грізно поглянула на Олену.

— Прибери хоча б, — невдоволено процідила жінка. — Просто так, чи що, прийшла?

— Ні, я дивлюся, вам стало краще? Сили з’явилися, самі й приберете, — невістка у відповідь послала Галині Гаврилівні повітряний поцілунок. — Смаколиків теж можете не чекати, — додала вона й зникла за дверима.

Олена навіть не встигла дістатися додому, як їй подзвонив Арсен і почав вичитувати, як вередливу дитину.

— Мама більше не хоче, щоб ти до неї приїжджала! Каже, що вона хворіє, а ти її змушуєш хвилюватися.

— Чудово! Я не проти, — посміхнулася у відповідь жінка, якій набридло прибирати в домі свекрухи. — Це все тому, що я відмовилася наводити лад у її квартирі.

Олена поспішила розповісти чоловікові в усіх барвах про те, як вона провчила Галину Гаврилівну і як та раптом ожила після її відмови.

На цей раз Арсен переконувати дружину в протилежному не став. Він раптом зрозумів, що мати справді вирішила ними користуватися.

— Якщо тобі стане зле, дзвони одразу лікарям! — повідомив чоловік Галині Гаврилівні. — Мене з роботи не відпускають, Олену ти більше бачити не хочеш. Я можу навідувати тільки на вихідних.

— Ну й не треба взагалі, — ображеним голосом відповіла матір і припинила дзвонити Арсенові через дрібниці.

Чи доводилося вам стикатися з подібними ситуаціями, коли близькі люди використовували емоційний шантаж? Як ви з цим справлялися?