Коли ми сіли їсти, свекруха собі набрала лише трішечки плову, буквально дві ложки. Сказала, що вона багато не їсть. А сіла вона між двома моїми дітьми від першого шлюбу.

Зараз я чекаю нашу третю дитинку, уже спільну з Максимом. І ми прийшли в гості до його мами. Вона накрила стіл, донька молодша їй допомагала готувати, і сіла між моїми дітьми. І ось коли діти собі понакладали різних смаколиків, а у свекрухи весь стіл був ними заставлений, почалося це шоу.

— Ой, дівчинко, дай я в тебе попробую, — підсунулася свекруха до Марійки і, не чекаючи відповіді, взяла виделкою шматочок курки.

Марійка лише мовчки глянула на мене. Я зробила вигляд, що не помітила.

— А ти, хлопчику, що це там маєш? Сирний рулетик? Дай шматочок, бо я ж багато не їм, собі брати не буду, — продовжувала свекруха, цього разу звертаючись до Андрійка.

Діти у мене виховані, тож не сказали нічого. Але я бачила, як Марійка ледве стримує сльози. Андрійко, похнюпившись, акуратно підсунув свою тарілку ближче до свекрухи. У мені почало закипати, але я вирішила не влаштовувати сцену за столом.

Максим сидів поруч, жував плов і, здається, взагалі не помічав, що відбувається.

— Ой, яка смачна у вас ковбаска! — продовжувала свекруха, хапаючи руками зі шматочка Андрійка.

Коли вечеря закінчилася, я одразу пішла до кухні, щоб “допомогти прибрати”. Мені потрібно було заспокоїтися. Максим зайшов за мною.

— Ти щось сказати хочеш? — спитав він, відчувши мій настрій.

— О, ще й питаєш! Що це зараз було? — я не стрималася, хоч і намагалася говорити тихо. — Це нормально, що твоя мама весь вечір доїдає за дітьми і лізе до них в тарілки?

Максим знизав плечима.

— Ну, їй просто цікаво було попробувати. Вона завжди так робить.

— Ага, значить, це нормально? Вона “просто пробує”, а діти сидять голодні і не можуть щось сказати, бо ж це бабуся! — я вже не могла втриматися.

— Ну, не роби з цього слона, — сказав Максим, ніби хотів відмахнутися від мене.

— Не роби слона? — я майже прошипіла. — Діти на своїх тарілках напевно написали б “не чіпати”, якби знали, що їх годуватимуть у такий спосіб. Ти взагалі бачив, як Марійка була близька, щоб не розплакатися?

Максим затнувся. Я зрозуміла, що він навіть не дивився на дітей.

— Слухай, я поговорю з мамою, якщо тебе це так турбує, — нарешті сказав він, але в його голосі читалася неготовність до серйозної розмови.

Я витерла руки рушником і глибоко вдихнула.

— Максиме, це не просто мене турбує. Я хочу, щоб діти почувалися комфортно у вашій родині. Вони й так стараються всім догодити, щоб ніхто не подумав, що вони “чужі”. А твоя мама поводиться так, ніби це нормально — ігнорувати їхні межі.

Максим задумався. Може, вперше за вечір до нього дійшло, про що я говорю.

Коли ми повернулися до вітальні, свекруха вже роздавала всім чай.

— Ой, а хто це залишив тістечко? Може, я спробую? — знову почулася її весела фраза, цього разу адресована Андрійкові.

Я тихо подивилася на Максима. Той кивнув і, вперше за весь вечір, втрутився:

— Мамо, може, ти все-таки будеш їсти з власної тарілки?

Свекруха здивовано підняла брови, але нічого не відповіла. А я нарешті відчула, що, можливо, не все втрачено, хоча мені більше навряд чи захочеться прийти з дітьми в дім чоловікової мами. А ви б ходили?

Джерело