— За язик я її не тягнула, сама мені запитання поставила про те, як зараз у Сергія справи йдуть, ну я і відповіла, без якоїсь поганої думки, зрозуміло, такого відгуку не очікувала, – ділиться Ольга.

— І що? Так і сказала, що по заслузі вам, а то “заїлися”?

— Якщо чесно, дослівно я вже не пам’ятаю, але сказала жорстко, з цілком видимою зловтіхою, щось на кшталт, не все коту масляна, а то ми “заїлися” надто, ще й пояснила, чому вона так каже. Уявляєш?

Після всіх цих років і добра, яке ми її родині зробили! А з її слів вийшло, що ми в ніс їм тикали своїм успішним успіхом і міцним матеріальним становищем. Ось так. Чоловікові довго не говорила, не хотіла засмучувати. Але він і сам уже почав перейматися: чому брат йому давно не дзвонить і на його дзвінки не бере слухавки, а повідомлення залишаються в непрочитаних.

— Який жах, Олю! Реально, замість підтримки від найближчих людей – таке. І справді, ніби ви мало добра невістці з родиною зробили, – хитає подруга головою. – Точно ж кажуть, що з такою ріднею і ворогів не треба.

Ользі 44 роки, її чоловікові 47. І зараз у сім’ї дуже непростий період, навіть не віриться, що ще рік тому вони були цілком щасливі і міцно стояли на ногах. І не тільки самі, подружжя довгі роки підтримувало багатьох близьких.

Сергій, чоловік Ольги в недавньому минулому керівник однієї великої фірми. Не власник, а найнятий співробітник, хоч і високооплачуваний. З тридцяти років він там працював і відразу не на рядовій посаді, а останні 12 років на вищій.

Подружжя швидко вирішило своє питання з житлом, машинами, зробило заощадження, підтримувало батьків Олі, свекруху і молодшого брата чоловіка з сім’єю. Брату чоловіка зараз 37 років, батька рано у них не стало, тож замість батька був старший брат, а намучитися з братом Сергію дуже довелося.

— Змалку влипав то в погану компанію, то в дурну історію, – продовжує Ольга. – Зі скількох колотнеч і залежностей його довелося витягати – не злічити. То, здавалося, спиватися почав, то розбив чужу машину, то грав, то в якісь сумнівні справи грошима вкладався.

Коли 11 років тому одружився, зітхнули. Щоправда, недовго спокійно жили – у дружини брата декрет, а Дмитрик із роботи пішов, дверима грюкнув. А квартира ж іпотечна була, та й не відразу нам зізналися, свекруха теж довго молодшенького покривала.

Ситуація розкрилася вже коли іпотечна однокімнатна квартира була у сім’ї невільника відібрана за борги, а сам Дмитро з дружиною і дитиною вже жив у квартирі свекрухи Ольги. Тоді старший брат знову взявся допомагати: влаштовував невільника на роботу, підкидав матері грошей, щоб не була сім’я брата для неї тягарем.

— Попрацює Діма кілька місяців і звільняється. Сергій до себе його спочатку не брав узагалі, щоб не червоніти. Але постійно просив когось узяти брата на роботу, – каже Оля. – Коли 7 років тому свекрухи не стало, чоловік і в спадок вступати не став, квартира братові так і дісталася. У нас же все було вже.

У Ольги з чоловіком зараз трикімнатна, були ще дві квартири, одна про запас, інша для єдиного сина. Але залишилася тільки однокімнатна для сина, все інше пішло. Синові зараз 22 роки, йому тільки належить стати самостійним, закінчує інститут.

У брата з дружиною двоє дітей, старшому Сергій доводиться хрещеним, на цьому постійно наголошувала дружина Діми, мовляв, допомагати матеріально треба, не чужий же хлопчик. І подружжя допомагало: дарувало ґаджети, давало в борг без повернення, оплачувало всій рідні поїздки спільні на море.

Безпроблемне життя Ольги з чоловіком закінчилося близько 2-х років тому. Спочатку Сергій потрапив у серйозну дорожню пригоду, довго був на лікарняному, коли йому власник сплачував, згідно з контрактом, лише офіційну частину заробітної плати, довго і важко відновлювався, щоб одразу після лікарняного отримати повідомлення, що контракт із ним не буде продовжено.

— Звісно, майже 8 місяців лікувався, за цей час нового директора знайшли, – каже Ольга. – А в нас накопичення вже й так ґрунтовно підтанули, реабілітація грошей коштувала. А потім усе покотилося, немов грудка з гори.

Сергій незабаром знайшов роботу, так, скромнішу, але знайшов. Але пропрацювати довелося лише кілька місяців: млявість, слабкість, запаморочення. Пішли перевірятися і з’ясувався дуже неприємний діагноз. Стадія не остання, надія є, але з роботи довелося піти на інвалідність.

Ольга для порятунку чоловіка нічого не шкодує: операція була зроблена за кордоном, лікується чоловік у хороших центрах, є надія, що хвороба піде в ремісію. Більшість активів подружжя продало, не голодує, Ольга намагається жити скромніше, задовольнятися тільки своєю зарплатою. Накопичення йдуть тільки на лікування чоловіка.

— Зрозуміло, про допомогу братові вже не йдеться. Тут син навіть підробляти влаштувався, щоб самому якісь свої потреби закривати, хоча я і була проти. Але Діма, начебто, зараз нормально працює, та й дружина його працює, діти підросли в них. І ось таке я отримала.

Зустріла Оля родичку випадково, та вперто вдавала, що не помічає її, поки за плече не торкнула:

— Ой, Олю, а я й не бачу. Як там у Сергія справи? Як здоров’я, як загалом?

— Терпимо, хоч і важко зараз, особливо з грошима, – відповіла Ольга і запитала, своєю чергою, що ж Діма братові не дзвонить і не відповідає, підтримав би…

— Підтримав би? – раптом єхидно протягнула дружина брата. – Ви до нас опустилися, підтримка потрібна була, треба ж? А я ось що скажу: не все вам панувати і з панського плеча нам кидати свої недоїдки! Є справедливість на світі, тепер ви – як усі! А то надто жирно жили! Діма не дзвонить? А тому що Діма пам’ятає, як кричав на нього твій Сергій, як подачки нам пхав. Що, грошей не стало вистачати? Поживи тепер нашим життям.

— І пішла, вся із себе задоволена, – сумно каже Ольга. – От скажи, це рідня? Людина хвора, дуже серйозно хвора, а вона зловтішається, що ми тепер живемо не краще за них?

— Нічого, Олю, – підтримує подруга. – Сергій твій одужає, працюватиме, не буде більше таких уже витрат, треба просто пережити все це. І те, що брата в чоловіка немає – теж.

Ольга в тому, що чоловік одужає, не сумнівається. Працювати? Та чоловік і зараз уже рветься на віддалену роботу, вона зупиняє, а мужик бути тягарем не звик. Та він і не тягар, просто тимчасові труднощі. Вони їх переживуть.

КІНЕЦЬ.