– Оленко, як там ваші молодята, як невістка? – бадьорим голосом спитала Олену сусідка згори, Ніна Олександрівна.

– Ой, Ніно, і не питай! Невістка, так … Недолуга селючка. Та й мій теж гарний дурисвіт! У двадцять років так дивувати! Гуляти б ще, та гуляти. А він, одружуватись, чи бачите, зібрався, – з сумом у голосі відповіла Олена.

– Та годі тобі! Я сама в дев’ятнадцять заміж вискочила, і нічого, живемо з моїм Павлушею душа в душу, – Ніна Олександрівна спробувала підбадьорити сусідку.

– Та ні, Ніно. Раніше часи були зовсім інші, а зараз усе стало інакше, – махнула рукою Олена.

…Олені невістка не сподобалася з того самого дня, коли син Андрій привів Дашу до батьківської квартири для знайомства.

Вона знала, що син зустрічається із дівчиною. Але оскільки Даша була далеко не першою подружкою Андрія, і до неї рано чи пізно хлопець з усіма коханими розлучався, Олена особливо не переймалася. Мовляв, погуляє трохи, та й кине.

У синові Олена була впевнена. Андрій був єдиною дитиною в сім’ї Олени та Альберта Солнцевих. Так би мовити, надія та опора, світло у вікні, та сенс усього життя.

Батьки намагалися дати Андрію все, що було в їх силах. А оскільки сім’я була далеко не бідна, то й справді багато змогли дати сину.

Натомість за щасливе та безтурботне життя від Андрія вимагали лише одного – добре вчитися та досягати успіхів у спорті. Андрій з великим успіхом із цим завданням.

Хлопцем він завжди був здібним, тому, щоб перемогти на чергових змаганнях, або отримати п’ятірку за контрольну з математики, йому і зусиль особливих докладати було не потрібно.

Андрій став студентом, почав зустрічатись з дівчатами, пропадати вечорами. Батьки сильно не чинили опір, все-таки хлопець вже досить дорослий.

Однак вони завжди вселяли синові – гуляй, але з весіллям і, тим більше з дітьми – не поспішай. Мовляв, це завжди встигнеться.

Олена неодноразово повторювала синові, що спочатку необхідно вивчитися, влаштуватися на високооплачувану роботу, міцно стати на ноги, і тільки потім думати про те, щоб мати сім’ю.

Сама жінка теж не горіла особливим бажанням у свої сорок сім ставати бабусею. Тому, коли син привів у будинок Дашу, щоб познайомити її з батьками, Олена висловила невдоволення.

Під час першої спільної вечері Олена гордо розпитувала Дашу про те, хто вона, звідки і які у неї взагалі плани на життя. Виявилося, що Даша – звичайнісінька дівчина.

Народилася і виросла у простій родині, у невеликому містечку. В обласний центр приїхала, щоб здобувати освіту. Проте диплом економіста дівчині не став у пригоді.

Вона розчарувалася у професії, і влаштувалася на роботу у фотоательє на посаду помічниці фотографа.

Там вона й познайомилася з Андрієм, коли той приходив спочатку, щоб надрукувати фотографії, а потім, щоб забрати їх.

Мила скромна дівчина, чимось схожа на кохану маму, одразу сподобалася Андрію. Він став заходити у фотоательє, розташоване у центрі міста, набагато частіше.

Потім наважився запросити дівчину на перше побачення у кіно. Даша, якій Андрій теж сподобався, без жодних вагань погодилася на пропозицію.

Вдома Андрій розповідав, що в нього з’явилася нова дівчина. Однак розповіді були не докладнішими, ніж про всіх попередніх подружок, тому батьки не звертали особливої уваги на новий роман сина.

Тільки наприкінці літа Андрій раптом оголосив, що приведе Дашу познайомитися з батьками, і назвав її не просто своєю дівчиною, а нареченою.

– Синку, Даша гарна та мила дівчина. Ми з батьком не проти, щоб ви зустрічалися. Вона старша за тебе, вже працює, а ти ще студент.

– Ну сам подумай, як ти будеш забезпечувати сім’ю, якщо ви одружитеся… – Олена щосили намагалася напоумити єдиного сина.

– Мамо, ну що ти все про гроші? Я ж тобі говорю, що люблю Дашу, і мені жодна інша дівчина більше не потрібна. Я з Дашею хочу прожити все життя.

– Андрій наполегливо обстоював свою думку.

– Не можу повірити в те, що ти зараз говориш серйозно! Ти ще такий молодий, у тебе все життя попереду, і я не хочу, щоб ти занапастив його таким безглуздим вчинком.

– Зараз одружитесь, потім діти підуть. Якщо чесно, я зовсім не уявляю тебе у ролі батька, бо ти сам ще, як дитина.

– Олено, ну що ти справді прив’язалася до хлопця? Ну сподобалася йому дівчина – справа молода. Адже не обов’язково відразу одружуватися.

– Можна просто пожити цивільним шлюбом. Це раніше не схвалювалося, а зараз стало модно, – Альберт заступився за сина.

– І де вони житимуть? Даша розповідала, що вони на двох із подругою квартиру винаймають. У нашій квартирі точно не варіант, тому що я з чужою людиною не зможу жити, – обурено відповідала Олена.

Ідея чоловіка про співмешкання, хоч і була кращою за законний шлюб, але все одно їй не подобалася.

– Ну, і не треба з нами. Он бабусина квартира тепер пустує, квартиранти з’їхали.

– У вихідні зробимо там косметичний ремонт, і нехай молодята насолоджуються суспільством один одного, так би мовити, – глава сімейства не любив особливо сперечатися з дружиною, але з усіх питань намагався знайти «золоту середину».

Увечері в сім’ї продовжилися обговорення з приводу так званого цивільного шлюбу Андрія. Олена була проти співмешкання сина та Даші, але сам Андрій був налаштований вкрай рішуче.

Вибираючи між офіційним шлюбом і співмешканням, Олена віддала перевагу меншій із лих, тому погодилася на переїзд молодих до порожньої квартири, яка залишилася від бабусі.

…Вже за тиждень молоді в’їхали до квартири й обидва світилися від щастя. За святковим столом, який стихійно організували того ж вечора у квартирі, Олена не підтримувала спільних веселощів.

Вона чомусь виразно уявила, що простим співмешканням справа не закінчиться. Олена була впевнена в тому, що незабаром Даша оголосить про свою цікаве положення, спіймавши Андрія в хитросплетену пастку.

Олена, як у воду дивилася, вже на Новий Рік Андрій та Даша порадували батьків «сюрпризом». Виявилось, що Даша вже на третьому місяці.

– Я так і думала, що це станеться! Так і гадала! – обурювалася Олена.

– Ну, що ти завелася? Особисто я нічого поганого в онучці чи онуку не бачу. Хлопець наш тямущий. За рік отримає диплом, влаштується на роботу, і все буде чудово. А поки що ми з тобою допоможемо.

– Ну, звичайно! Я так і знала, що ця витівка не скінчиться нічим добрим! – не вгамовувалася Олена, висловлюючи своє роздратування.

Весною довелося зіграти весілля. Проте урочистість вийшла скована. Даша була з великим животом. Родичі з боку нареченої зовсім не сподобалися новоспеченій свекрусі.

Витончена Олена не змогла порозумітися зі свахою Наталією – типовою сільською мешканкою.

Незабаром після весілля з’явився на світ Денис. Хоч все було у термін, але проходило важко, хлопчик був слабеньким. Олена закинула хобі, на роботі всі обов’язки виконувала, як то кажуть, на автопілоті.

Тепер закінчилися вечірні прогулянки у парку. Олена та Альберт щовечора їхали до молодих на допомогу.

Денис плакав, не вгамовуючись. Даша за кілька тижнів такого життя вимоталася, а Андрій уже виявляв роздратування.

– Мамо, я вже втомився. Невже я, коли був маленький, так само кричав усі дні та ночі безперервно? Ще тепер через цю роботу з навчанням запарка! – скаржився Андрій.

– Ну, синку, ти ж сам такого життя захотів. Я тебе відмовляла, як тільки могла, але ви всі вперлися. Ось тепер і пожинаєте плоди своєї впертості та нерозсудливості, – з докором говорила Олена.

– Мамо, хоча б ти не починай мене пиляти! Мені Дашки по горло вистачає – йди туди, зроби те! Я вже забув, як звуть моїх друзів!

– Всі гуляють, а я, як дурень, у крамницю за черговою партією памперсів бігаю, – обурювався Андрій.
З одного боку, Олені було шкода єдиного сина. З іншого боку, він сам вибрав свою долю і тепер має відповідати за зроблений вибір.

Якось увечері в Олени задзвонив мобільний телефон. На екрані висвітлилося ім’я Даші.

– Алло … – Злегка роздратовано відповіла жінка невістці.

– Олено Миколаївно, а Андрій у вас?! – спитала Даша стривоженим голосом.

– Ні. З чого ти взяла, що він у нас?

– Та не можу до нього додзвонитися. У Дениски живіт болить, а мені в аптеку навіть не вийти. Може, ви йому подзвоните?

Олена набрала сина.

– Так, мамо… – спокійно відповів Андрій.

– Синку, а ти де?! – стурбовано спитала Олена, почувши на задньому фоні музику та жіночий сміх.

– Мамо, я з друзями.

– Що значить із друзями?! Давай додому, там у Дениски живіт болить, Даші в аптеку треба!

– Як же я від цього втомився! Від цих нескінченних проблем! Вона в аптеку бігає майже кожен день! Я сьогодні відпочиваю, мені ніколи. Усе! – після цих слів Андрій скинув дзвінок.

…Через пару місяців він оголосив матері, що має намір розлучитися з Дашею. Жодні умовляння на Андрія не діяли.

Даша залишилася жити у квартирі з маленьким Дениском. Якось Олена приїхала відвідати онука.

– Тяжко тобі одній, Дашо… – констатувала Олена, дивлячись, як невістка справляється із сином та по господарству.

– Та нічого, я звикла.

– Можливо, вам із Дениском до нас переїхати на перший час. Кімната Андрія все одно пустує… – запропонувала Олена.

– Не знаю… – знизала плечима Даша.

Наступних вихідних у родині Солнцевих знову всі зібралися за столом – відзначали переїзд Даші з Денисом.

Андрій почав зустрічатися із новою дівчиною, і на сімейній вечері не з’явився. Олена відсунула стілець, на якому зазвичай сидів Андрій за столом, і поставила на це місце стільчик для годування маленького Дениски.

Олена з розчуленням спостерігала, як старанно і з турботою Даша годує сина. Колись і вона так само годувала маленького Андрійка.

– Не така вже й погана у мене невістка… – подумала Олена про себе.

…Через рік Андрій розлучився з дівчиною і повернувся до Даші, вона, бувши простою та доброю дівчиною, вибачила його.

Від батьків вони так і не переїхали, а ті були навіть не проти. Щовечора Олена та Альберт, як і раніше, гуляють у парку. Тільки тепер з візком, в якій уже сидить їхній улюблений онук Дениска.

Ось така проста, й водночас складна життєва історія. Про молодість, недолугість, любов і про те, що життя хороша штука, як не крути…

Пишіть в коментарях, що ви думаєте з цього приводу? Ставте вподобайки.