– Ти у своєму розумі? Ми з нею свята пережити не можемо, а ти запросив її пожити? – обурилася Ксюша.

– Ну, їй корисно ж, ну потерпи трохи! — Роман не збирався здавати позиції.

– Та мені простіше самій поїхати в місто, поки вона тут!

Ксюша та Роман майже все спільне життя прожили з мамою Роми, Наталією Анатоліївною. Грошей на свою квартиру не було, а свекруха мала велику трикімнатну квартиру в центрі.

Вона одразу ж відсікла всі питання щодо розміну.

– Поки я жива, хочу жити у квартирі, де народилася та виросла! Ви молоді, можете й самі собі заробити на житло.

Мати ніби не розуміла, що заробити на квартиру в наш час не так просто. Особливо маючи маленьку дитину на руках і лише одного працюючого дорослого в сім’ї.

Коли їхня дитина вже пішла в садок, Ксенія знову почала вести клієнтів. Оскільки свого часу вона працювала у великій рекламній компанії, деякі з її замовників зраділи, що тепер до неї можна звернутися безпосередньо.

Добробут зростав і незабаром подружжя вирішило вкласти накопичені гроші в покупку заміського будинку. Цей варіант подобався їм обом – це і дешевше, ніж квартира, і більше. Те, що потрібне сім’ї з маленькою дитиною.

Наталія Анатоліївна цю новину сприйняла в багнети.

– Навіщо це вам їхати до біса на паски? Живіть тут у місті. Дитина в садок ходить тут, тут же і в школу піде. Школа у нас хороша, з математичним ухилом, Рома ж у ній навчався. Ні, я категорично проти. – вирішила за всіх свекруха.

– Мамо, ми все вже зважили та ухвалили рішення.

– Що означає все? Без мене? Ви мені потім ще дякую скажете.

У цей момент Ксюша навіть була рада, що вони поїдуть аж за місто, якомога далі від владної матусі.

Але та не вгамувалася.

– А як я їздитиму до вас, ви подумали? А якщо з Машенькою посидіти треба?

– Ми впораємося самотужки. Якщо буде потрібно, ми самі привеземо Машеньку до тебе. – спокійно пояснював Роман.

– Так, а до заміського будинку й машину треба купувати? Не їздити ж на роботу електричкою!

– Нам віддасть свою стареньку машину Ксенії тато. Він вже рік як не сідає за кермо, автомобіль стоїть і іржавіє, а так я його трохи підлатаю і він ще років з десять нас покатає. — радісно сказав Роман.

– Ще гроші на ремонт витрачати… — продовжувала бурчати Наталія Анатоліївна.

– Та ви за нас не хвилюйтеся, все буде добре! – Приєдналася до чоловіка Ксюша.

– А тебе взагалі ніхто не питає, такі питання має вирішувати чоловік із його матір’ю. У мене хоч життєвий досвід є, я вже одну людину виростила, а в тебе Маша ще елементарні речі робити самостійно не привчена. От і займися вихованням, доки дорослі розмовляють. — роздратовано відмахнулась свекруха.

– Ні, вибачте! – Ксенія не могла терпіти таке ставлення, – цей будинок купується і на мої гроші теж!

– Та в тебе й роботи немає справжньої! Рекламою вона займається. Сидить півдня в інтернеті, та картинки вибирає.

– То це і є моя робота — я роблю рекламні банери, налаштовую оголошення. Якщо ви в чомусь не знаєтесь, то займіться спочатку своїм розвитком. – Відрізала Ксюша, розвернулась і пішла до своєї кімнати.

– Ой намучишся ти з цією дівкою. — Наталія Анатоліївна підійшла до сина, — може, не треба спільно купувати, га? Ось є квартира, в ній і живіть, а в разі чого їй нічого хоч не дістанеться. – Довірчим тоном продовжила вона.

– Мамо, досить! Питання закрите.

Ксюша найбільше була щаслива купівлі будинку. Тільки ця думка і надавала їй сили перечекати всі ці місяці вибору та переглядів їхньої майбутньої потенційної нерухомості. Адже жити доводилося все ще у квартирі свекрухи.

Коли, нарешті, їхній агент Олена зателефонувала з пропозицією, від якої, як вона висловилася “не відмовляються”, Ксюша і Рома кинули все і кинулися в передмістя.

Невеликий, але новенький будиночок на чудовій просторій ділянці продавали терміново. Тому і за ціною набагато нижчою за ринок.

Рома з Ксюшею відразу ж закохалися в це затишне гніздечко та внесли заставу.

Переїзд не обійшовся без зіпсованих нервів. Наталія Анатоліївна постійно бухтіла про те, що діти роблять величезну помилку і про те, що в цих селищах немає нормальної швидкої, ані поліції. Їхати туди з дитиною справжнє божевілля.

Ксюша жодної уваги не звернула на материнські концерти. Вона була повністю поглинена списком речей, які в жодному разі не можна забути.

Обжилася пара досить швидко. Маленька Машенька була в абсолютному захваті й від нового будиночка і від великої ділянки, якою можна буде бігати, і від старої гіллястої яблуні, що стояла на краю.

Все складалося просто чудово, поки одного прекрасного дня Рома не з’явився до Ксюші з новиною.

– Мама приїхала до нас пожити, — сказав чоловік.

У Ксюші всередині все похололо. Вона випустила склянку з молоком, яке налила Машеньці. Не вірячи словам чоловіка, вона кинулася до вікна.

На доріжці стояло таксі та з нього вилазила Наталія Анатоліївна. Як завжди, вона була чимось незадоволена і лаялася з таксистом.

– Чому ти мене не попередив? – Сухо запитала Ксюша.

– Тому що ти б не дозволила. А в неї біда із самопочуттям. Лікар сказав потрібно на свіже повітря та ніяких хвилювань.

Подальша суперечка була позбавлена ​​сенсу, адже мати вже приїхала, подітися нікуди. Але Ксюша була так розлючена вчинком чоловіка, а точніше тим, що він про нього не сказав, що продовжувала обурюватися, поки не почулися гучні кроки свекрухи.

Здавалося, що навіть терасні дошки опираються її візиту.

– Доброго дня, дорогі мої. — наспіваючи привітала вона дітей, — ой, скільки ж тут у вас місця! Це ж більше моєї трикімнатної. А ви мовчите, маму в гості не кличете.

– Ви, здається, самі не хотіли до біса на паски? – відповіла Ксюша.

– Ксюша, не починай… — тихо сказав Роман.

– Та нічого, Ромочко, я не ображаюся. У мене вже стан не той, щоб на когось ображатися. Зовсім я погана стала, — заволала свекруха, тягнучи до хати валізу.

– А ви надовго до нас, я дивлюся.

– Та який там, на місяць, не більше.

Ксюша сіла на стілець. Здається, їй потрібне було заспокійливе.

Місяць зі свекрухою віч-на-віч? Ромі добре. Він їздитиме на роботу. А їй що робити?

У цей момент Ксюша навіть готова була влаштуватися касиром у найближчому магазині, аби не проводити час із Наталією Анатоліївною. Але, на жаль, було вже запізно.

Свекруха відразу ж акуратно, але наполегливо почала вводити свої порядки.

Вдома не можна було дивитися телевізор після десятої години вечора, інакше Наталія Анатоліївна матиме мігрень. Вдень, із трьох до чотирьох не можна шуміти взагалі. В цей час вона має денний сон. Машеньці було наказано грати на вулиці, щоб не заважати бабусі.

Наталія Анатоліївна приїхала із роздрукованою дієтою, яку одразу ж повісила на холодильник.

– Щоб завжди була перед очима, — примовляла вона, кріплячи лист А4 смужками скотчу до глянцевих дверей, — Ксюшо, постарайся взагалі не купувати та не зберігати продукти зі списку того, що мені не можна. Він унизу в червоній рамочці. — свекруха вказала на нижню частину аркуша.

Щосуботи Рома мав везти матір на ринок, де вона закуповувалась фермерськими продуктами. А щопонеділка Ксюша мала брати для неї на місцевій пошті свіжі газети та журнали.

Наталія Анатоліївна не відмовляла собі в задоволенні розповісти невістці про те, що вона робить неправильно.

Наприклад, вона була проти рідкого мила для рук і викинула цілу банку, замінивши на правильне, антибактеріальне. Аргументи Ксенії про те, що воно не корисне і сушить руки, до відома не були прийняті.

Те саме стосувалося і кулінарної майстерності невістки. Свекруха принципово не їла те, що готує невістка, сказавши Роману по секрету, що та готує занадто жирну їжу спеціально, щоб порушити дієту і, як вона висловилася, мене доконати.

Ксюша вже була готова вказати гості на поріг, але терпіла її тільки через Романа. До того ж у глибині душі, їй навіть було трохи шкода цю шкідливу стареньку.

– Ксюша, розітри мені ступні, — одного дня попросила вона.

– Вибачте, що? – Ксюша вирішила, що їй почулося.

– Розітри мені ноги. Ну, що ти так на мене дивишся? Я ж мати твого чоловіка, ти повинна за мною доглядати зрештою. — Було очевидно, що Наталія Анатоліївна реально не розуміла, що не так у її проханні.

– Я не хочу. – Спокійно відповіла Ксюша.

– Я не питаю, чи хочеш ти, чи ні. Мені потрібно, щоб ти зробила мені розтирання. У мене м’яз один так потягнуло сьогодні вночі, ледве встала!

– Я не масажуватиму ноги чужій людині. Мені це неприємно. – твердо повторила невістка.

– Та ти хоч щось корисне зробила б! Я скажу Ромі, що ти мене звести зі світу хочеш. От і подивимося, хто для нього важливіший, ти чи рідна мати! І взагалі мені здається, що ти Машу не від Роми народила. Немає в ній нічого нашого, породистого.

В принципі, Ксенія була готова до всього, і все могла терпіти, але коли йшлося про її дитину, вона не стрималася. Мовчки вона пішла в далеку кімнату, яку виділили для свекрухи, відкрила її валізу, зняла всі вішаки, що були в шафі та поклала в валізу, разом з одягом, що висів на них. І за кількістю речей було ясно, що мати сюди заїхала не на місяць, а мало не до зими!

Потім вона почала відкривати ящики комода та методично перекладати їх вміст на складену в валізу гору одягу.

– Ти що робиш у моїй кімнаті? Хто тобі дозволив торкатися моїх речей.

Ксюша залишила ящики у спокої, обернулася до свекрухи та тихо, але вкрадливо сказала:

– У цьому будинку немає нічого вашого і не буде. Запам’ятайте це і більше сюди ніколи не приїжджайте.

Свекруха позадкувала до дверей. Вона не чекала такого від невістки — тихоні.

Ксюша вже набирала номер свого телефону.

– Ало, таксі? Будьте ласкаві, машину на Садову 23. Дякую, чекаємо.

Свекруха спостерігала за всім мовчки, з відкритим ротом.

Закривши валізу, Ксюша витягла її до вітальні.

– Ах, мало не забула! Вибачте, Наталю Анатоліївно! Це теж ваше!

Вона віддерла смужки скотчу, на яких дієта свекрухи кріпилася до холодильника, і переклеїла кольоровий лист прямо на кришку валізи.

– Щоб завжди була перед очима. — потираючи руки, додала вона.

Коли під’їхала машина, вона взяла свекруху під руку і повела до таксі, схопивши валізу вільною рукою.

Наталія Анатоліївна, як і раніше, мовчала, намагаючись переварити те, що відбувається.

Ксюша посадила жінку в машину, зачинила дверцята і вже було розвернулася, щоб йти назад до будинку, як її гукнув таксист.

– Агов, а куди їдемо?

Ксюша задумалася на хвилину, а потім сказала з усмішкою:

– Якомога далі.

Увечері Рома повернувся раніше, ніж звичайно.

– А ти чого так рано? – Ксюша ще тільки почала готувати вечерю.

– А мені завтра маму на ринок везти, а в мене ще роботи купа. Ось я й вирішив з дому увечері попрацювати.

– А твою маму я вигнала, – зі спокійною усмішкою сказала дружина

– Ксюшо, ти це чого? Це правда? Вона ж людина похилого віку.

– Я викликала їй таксі додому, не хвилюйся. Вона вимагала, щоб я їй ноги масажувала і сказала, що Маша не твоя дочка.

Роман хотів поставити ще питання, але не став. По обличчю Ксюші з якоюсь новою, хижою усмішкою було зрозуміло, що за дочку вона свекруху ще довго не пробачить.