— Здайте нам квартиру! Ми ж рідні люди! – просила Олену її троюрідна сестра Тоня.

Місяць тому Тоня з чоловіком приїхали жити в місто і рівно стільки прожили на орендованій квартирі. Потім господиня їх вигнала. Причина була незрозуміла, бо сестра не хотіла вдаватися в подробиці і згадувати цю ситуацію їй було неприємно.

Стверджувала, що господиня квартири дурепа і мізки в неї накрилися. Як вона взагалі посміла погано подумати? Вони ж із чоловіком такі чесні й порядні люди за натурою своєю.

Олена навіть не знала, що на це все відповісти і чи варто взагалі здавати їм квартиру. Хоча, з іншого боку, це ж не сторонні люди, а родичі.

І жити вони будуть там не безкоштовно, а платитимуть за проживання. Причому робити це пообіцяли справно щомісяця десятого числа, одразу як прийде зарплата.

Причому чоловік Олени Павло одразу намагався відмовити її від цієї затії. Із самого початку вона йому не сподобалася.

— Олено, я думаю, що не варто їм здавати квартиру. Вони ж із колгоспу, невже ти не розумієш?

— До чого тут це? По-перше, не з колгоспу, а з села. А, по-друге, що вони тепер не люди?

— Я не про це, а про те, що вони тебе обдурити за дві секунди можуть і оком не моргнуть. Та й скільки вони платити тобі обіцяли? 7 тисяч за однокімнатну в центрі міста, чи не занадто мало?

— Так, можливо, ти маєш рацію…

Тут Олена задумалася і почала вже прокручувати в голові причину відмови, як раптом їй зателефонували. Висвітився номер її тітки Сіми.

— Оленко, люба, привіт! Як ви, мої хороші? Як чоловік поживає?

— Усе чудово. Ви як?

— Та в нас нормально. Ось тільки Тоня моя з чоловіком опинилися на вулиці. Господиня безсоромна без пояснення причин вигнала їх на вулицю. Навіть ночувати довелося бідолахам у готелі, а там із них три шкури здерли. Ціни величезні. Ти допоможи їм, будь ласка.

— Так, добре – погодилася Олена.

— Ти не переживай, платити будуть щомісяця. А якщо якісь труднощі виникнуть, то я сама допоможу. Тут навіть не хвилюйся. Це я тобі слово даю – продовжила тітка Сіма, чим остаточно переконала Олену допомогти.

А якщо правильно сказати, то змусила.

— Олено, в чому справа? – запитав Паша дружину, яка буквально в обличчі змінилася відразу після розмови з родичкою.

— Любий, вибач, але відмовити їм я не можу. Коли я була маленька, мамі не було з ким влітку мене залишити, і практично всі канікули я гостювала у тітки Сіми. Ну, ким я буду, якщо так вчиню?

— Тобто тепер ти ще й усе життя винна їм будеш?

— Ні, але зараз я зобов’язана допомогти.

Павло прекрасно розумів, що ця сама тітка Сіма та її донька Тоня просто знали, що потрібно сказати і на що натиснути, щоб Олена одразу ж розтанула і погодилася їм допомогти.

А ще справа була в тому, що Павло з якоюсь зневагою ставився до всіх сільських жителів. Вважав, що кожен із них абсолютно безпардонна і вкрай нахабна людина.

У підсумку так і не вдалося Олену переконати. Ех, краще б вона в іншому місці свою впертість показувала!

Буквально цього ж дня Олена віддала Тоні ключі.

— Рідненька, я знала, що ти не кинеш нас. Спасибі тобі велике. Ти заходь, будь як удома.

Після цієї фрази Олена навіть якось дивно подивилася на свою сестру і та зрозуміла, що сказала щось не те.
— Ой, ляпнула я щось не так. Гаразд, ти краще наше варення спробуй. У місті ти такого точно не знайдеш!

А ввечері цим самим варенням Олена намагалася пригостити Павла.

— Прибери! Ніякі їхні частування я їсти не буду.

Олена не розуміла такого ставлення до родичів, бо чоловік з ними ще й не спілкувався. Хіба що бачив лише один раз на весіллі і все. Але він стверджував, що досить на людей всього один раз подивитися і вже стане зрозуміло, що вони собою являють.

— Ти зрозумій, що вони прості люди. Ну, не всім дано бути підприємцями, як тобі і твоїм батькам.

— Це не простота, а нетактовність. Не плутай занадто різні речі!

— Павлику, перестань уже погано думати про них.

Але чоловік вперто продовжував стояти на своєму і запевняв дружину в тому, що зовсім скоро вона сама переконається в його правоті.

Через місяць Олена вирішила провідати Тоню. Звичайно ж, вона не хотіла приходити до людей без запрошення, нехай і в свою власну квартиру. Бо не хотілося ставити когось у незручне становище.

— Люба, вибач, але сьогодні не вийде побачитися – сказала Тоня.

— Чому?

— У мене кашель і нежить. Взагалі розклеїлася.

Що найцікавіше, з голосу не було схоже, що в сестри застуда. Та й говорила вона надто швидко, нібито радше намагалася позбутися нав’язливої розмови.

Олена поцікавилася, чи потрібно щось купити з ліків, але Тоня сказала, що все є. Тож вона побажала сестрі швидше одужати. Через кілька днів вона вирішила нагадати про оплату, але тут Тоня сказала.

— Ой, я ж на лікарняний пішла, а там одні копійки платять. Ви почекайте місяць, обіцяю, що трохи пізніше я все віддам.

Через місяць гроші не з’явилися. У Тоні були чергові виправдання, а Олені було незручно зайвий раз нагадати про оплату квартири.

Вона все думала, як тактовно їй про це сказати, але думки перебили повідомлення в сусідському чаті.

— 98 квартира, у вас узагалі совісті немає? Припиніть зараз же галасувати в обідній час!

— І не кажіть, який день кричать!

— Та що з ними церемонитися, якщо не припинитися, треба звернутися куди слід!

Олена зовсім нічого не розуміла, що може такого відбуватися у квартирі, адже до цього скарг зовсім не було.

Тут пролунав телефонний дзвінок від сусідки.

— Олено, ви чого там знову шумите? Совісті зовсім немає? – обурювалася вона.

— Я не розумію про що ви. Мене там немає.

— Значить квартиранти твої беззаконня творять. Вони вчора голосно музику слухали в обід, зараз галасують як ненормальні.

— Я зрозуміла. Зараз приїду розберуся.

— Вже, розберися з ними. Інакше сусіди на шум котрий день уже скаржаться! Вони всіх дістали. Якщо сам там не живеш, то за квартирантами стежити зобов’язана.

Звісно ж, Олена одразу почала телефонувати Тоні, але та слухавку не брала. Тож так і так довелося їхати туди, щоб зрозуміти, що взагалі там відбувається і чим так незадоволені сусіди.

У квартирі справді було дуже гамірно і ніхто не відчиняв двері. Тому довелося відчинити їх ключем. Причому Олена поїхала разом із чоловіком, якому одразу ж розповіла про все.

Коли вони пройшли у квартиру, то були в цілковитому шоці. Там був такий безлад , нібито рік ніхто не прибирав.

— Олено, а ти чого тут робиш? Я тебе не запрошувала! – заявила Тоня.

— Я не потребую запрошення у власну квартиру.

– Так взагалі ми тут живемо!

— Вірніше сказати жили. Зараз же вимітайтеся геть із моєї квартири.

Звичайно ж, родичі не одразу в це повірили, тому Павлу довелося пояснити їм більш дохідливо.

— Ось значить які ви, міські. Катаєтеся як сир у маслі, самі в хоромах живете, а для нас і однокімнатну пошкодували. Нічого ми вам за неї не заплатимо! Дулю з маком! – бризкала отрутою сестра.

Олена була анітрохи не здивована такій поведінці, але було однаково прикро, що повірила їм, а зрештою чоловік мав рацію щодо її родичів.

Наступного дня зателефонувала тітка Сіма. Спочатку Олена подумала, що та стане вибачатися за поведінку своїх родичів. Але, як виявилося пізніше, вона телефонувала, щоб висловити купу претензій.

— Так, не очікувала я від тебе такого. Вигнати родичів на вулицю – це вже перебір.

— Та ви ж навіть не бачили, на що вони перетворили нашу квартиру. Там тепер клінінг викликати доведеться.

Але тітка Сіма нікого не чула і продовжувала стояти на своєму.

— Ех ти, пошкодувала квартиру для родичів.

Тут Павло не витримав і вирвав телефон. Висловив усе, що думає про них та їхню поведінку, а також нагадав, що ця сама тітка слово дала заплатити за квартиру, якщо ті не оплатять.

— Чого? Не збираюся я вам платити. Ні копійки не отримаєте.

— Та ви хоча б знаєте, що нам тільки на клінінг доведеться половину вартості місячного проживання витратити.

— А мені яке діло? Це вже ваші проблеми. І взагалі, я ще всім про вас розповім, які ви чуйні родичі.

— Звичайно, тільки не забудьте згадати про поведінку вашої доньки і зятя.

Далі вже тітка Сіма щось кричала в трубку, але слухати її ніхто не став. Як і мати жодних справ у майбутньому. Та й у принципі з такими людьми більше ніхто не мав наміру спілкуватися.

КІНЕЦЬ.