В період вагітності я почала дуже багато читати. Ні, не художню літературу, а саме книжки щодо правильного грудного вигодовування, розвитку дитинки і багато іншого. Я проштудіювала абсолютно усе. Крім того переглянула дуже багато відео на ютубі, звідки теж брала цікаву інформацію. Десь на восьмому місяці вагітності я ще й курси масажу для немовлят відвідувала.

Одним словом до вагітності і материнства я підійшла дуже грунтовно і скурпульозно. Та й яка мама не хоче дати своїй малечі все найкраще. Ото ж бо.

От тільки з самого народження нашої донечки – всі почали мене діставати своїми порадами. Особливо мій чоловік. Я розумію, ще якби він хоч капельку розумівся. А він радився з своєю мамою, вона йому давала установки і пізніше він намагався ці повчання впарити мені в голову.

Спочатку я мовчала і не звертала уваги, та й слова його були абсолютно абсурдні. З часом до нас все частіше почала приходити вгості свекруха. І їй все було не так. Я не так носила нашу донечку на руках, не правильно її прикладала до грудей, щоб погодувати. А найсмішніше – це підгузники шкодять немовляті, на її думку.

Як свекруха, так і чоловік наполягали, щоб я нашій донечці перестала одягати підгузки, а натомість використовувала пеленочки. І одягати Анастасійку нормально теж – зась. Потрібно було її туго замотувати, так як нас в дитинстві пеленали. Основний аргумент цих двох – у дівчинки будуть криві ноги, як виросте. Потрібно її міцно пеленати.

Це був якийсь дурдом. Я їх слухала і мені все частіше здавалося, що за ними плаче психічна лікарня. Пізніше я перестала взагалі їх чути і наполягала на своєму. Дійшло до того, що я зібрала наші речі і переїхала жити до своєї мами. Наша сім’я практично була зруйнована. І винні в цьому обоє – і чоловік, і свекруха.

Якби вони не лізли, точніше якби свекруха не роздавала свої поради і не пхала носа до нас – в нас б усе було добре. Ми б насолоджувалися нашим батьківством і донечка б росла у повноцінній люблячій родині. А так, маємо що маємо. Хоча я сподіваюся, що чоловік таки зрозуміє, що був не правий і ми помиримося. Я його дуже люблю, але такого якого я його зустріла, а не маминого синочка.

КІНЕЦЬ.