Ми з дружиною прожили більше, як десять років спокійно та дружно. У нас рідко виникли суперечки та навіть, якщо виникали, нам вдавалося знайти компроміс.

Донька вже навчалася в середніх класах, проте я вирішив піти із сім’ї.

На мою думку, це сталося несподівано для моєї дружини Тетяни. Якось у вихідний день я повернувся з магазину та почав збирати свої речі.

Вирішив сказати все так, як є, що в мене є інша і тепер я буду жити з нею. Крім того, у нас скоро народиться дитина. Краще зробити це зараз, ніж потім виявити, що я її обманював.

За час шлюбу в нас з дружиною було нажите спільне майно. Я пропонував розділити його таким чином: мені залишається автомобіль, а будинок ми ділимо порівну.

Дружина була категорично проти поділу будинку навпіл, мовляв, у неї залишається донька і цей будинок їм потрібніший.

Маринка взагалі не розуміла, що відбувається, тож закрилися у своїй кімнаті та плакала.

Дружині залишився будинок, а я забрал автомобіль.

Маринка не хотіла зі мною спілкуватися та я і не наполягав.

Знаю, що вона закінчила школу та готувалася до втупу. Час від часу ми бачилися в місті, але удавали, що незнайомі.

У нас народився син. Не скажу, щоб я був сильно щасливим в новій сім’ї.

Тетяна розповіла, що Марина вступила до університету на юридичний факультет. Я все чекав, коли вона вийде заміж, проте вона не поспішала. Напевнено була розчарована в сімейному житті через досвід, який їй довелося пережити.

Роки йшли, сталося так, що мені з сином довелося повернутися до Тетяни. Одного вечора ми стояли на порозі мого колишнього додому, я був пригнічений і розбитий. Попросив її впустити мене всередину. Я не думав, що так все закінчився.

Моя нова дружина знайшла собі іншого чоловіка. Ми з сином стали їй непотрібні. Я був не потрібний, бо в неї був інший чоловік, а син став непотрібний, бо новий чоловік був проти того, щоб мати дітей.

Тож Лариса сказала йому, що у неї дітей немає і перед його приходом сказала нам, щоб ми звільнили приміщення.

Нам з маленьким Богданчиком просто не було куди йти. Тож ми сіли в мій автомобіль та поїхали до Тетяни додому з надією, що вона нам допоможе. Я зовсім не надіявся, що після того, що я зробив, Тетяна зустріне мене з відкритими ми обіймами.

Проте між нами було багато хороших моментів та чисто по-людськи я очікував на допомогу. На щастя я не помилився в Тетяні та вона пустила нас до неї жити.

З часом я помиритися з Мариною та ми стали великою дружною сім’єю. Тетяна ні разу не дорікнула мені за те, що я привів Богданчика до нас додому.

КІНЕЦЬ.