В шлюбі зі своєю дружиною Валентиною я живу вже дуже багато років.

Перші роки сімейного життя ми взагалі жили дуже добре, можна сказати, я був щасливим, вважав, що мені дуже пощастило з дружиною, радості моєї не було меж.

Але згодом наше сімейне життя стало не таким вже й гарним, як раніше, дуже різко змінилося все. З появою дітей в нашій сім’ї все кардинально змінилося.

Моя дружина повністю присвятила себе нашим дітям. Я в усьому допомагав їй, намагався підтримати її чим міг і в побуті, і в житті. Був щасливий і радів батьківству.

Та Валентина була постійно незадоволеною: постійно дорікала мені в усьому, що я мало заробляю грошей, їй хочеться більше, грошей не вистачає і вона не може найняти для дітей няню, щоб жити легше і мати менше турбот вдома.

Я розумію, що я заробляю не дуже великі гроші, але я повністю забезпечую нашу родину в усіх елементарних речах і ми живемо не гірше ніж інші люди, побут яких ми знаємо, ми ні в чому не маємо потреби: діти їдять хороші якісні продукти, дружина одягається теж дуже гарно в недешеві речі, загалом ми живемо навіть краще, ніж багато наших друзів. Але моя Валентина постійно не задоволена мною.

Через це ми постійно сперечалися з нею. Перестали розуміти одне одного. Знаю, що багато пар проходять через такі непрості часи і це цілком природно, у багатьох сім’ях буває такий складний період. Ось тільки наш випадок був особливим, про що я дізнався згодом.

Згодом Валентина вийшла на роботу, вона говорила, що їй так легше поміж людей, у неї є якісь інтереси крім сірих домашніх буднів. Я рано відводив дітей в садочок і відразу спішив на роботу. Ввечері їх забирав теж я.

Валентина поверталася додому пізно, говорила, що на роботі у неї назбиралося купа справ, а оскільки вона хоче гарного кар’єрного росту і отримувати хорошу зарплату, має себе гарно зарекомендувати на роботі.

Мені простіше було погодитися з дружиною у цьому, ніж знову сперечатися з нею і щось їй доводити знову.

Одного дня, коли з дітьми сиділа теща, я вирішив зустріти свою дружину з роботи, оскільки було дуже пізно, а на вулиці було сніжно та холодно.

Без попередження я поїхав на роботу дружини і побачив те, чого бачити не повинен був, я тоді велів краще не бачити цього.

Моя дружина, мило посміхаючись, йшла за руку з незнайомим гарно одягненим чоловіком, вони попрямували у шикарний чорний джип та поїхали, але не в сторону нашого дому.

Дружина повернулася додому через дві години, сказала, що здавала якийсь важливий звіт на роботі. Тоді я вперше дізнався про зраду.

Валентина довго виправдовувалася, сказала, що то все через кризу, вона втомилася в шлюбі, але такого більше не повториться, бо дуже любить мене та дітей.

Я не міг пробачити такого, та мене стала вмовляти моя теща. Мама дружини говорила, що я маю бути мудрішим і зберегти сім’ю, адже діти мають жити з батьком і матір’ю, а донька просто один раз оступилася, таке буває в кожній сім’ї.

Я пробачив своїй дружині. Сім’ю свою я зберіг, але довіру до дружини в той день втратив назавжди.

Щодня, коли Валентина поверталася додому, у мене в голові роїлися різні недобрі думки. Хоча вона завжди приходила вчасно, а всі вихідні та свята проводила з нами вдома.

Відтоді минуло 10 років і я знову дізнався про походеньки своєї дружини. Навіть не знаю кому і що зараз говорити, бо я вже не хочу жити з цією жінкою під одним дахом.

Я щиро люблю своїх дітей, хочу щодня бути поряд з ними, хочу, щоб в них була хороша сім’я. Як мені бути в цій ситуації, бо дивитися в очі Валентині і жити з нею під одним дахом я вже не можу?

Джерело