Сьогодні дев’ята річниця весілля, дев’ять років шлюбу, — подумала Наталя, дивлячись на відображення у дзеркалі.

— Дев’ять років, як я вийшла заміж за Романа. Мені вже зараз тридцять один рік. У нас двоє чудових дітей, шестирічна Софійка і чотирирічний Іванко. І, звичайно, Роман – мій прекрасний чоловік.

Вона поглянула на себе ще раз.

Останній похід до перукаря був ще до народження Іванка. Манікюр? Це слово здавалося їй чимось із минулого, далекого, безтурботного життя.

На обличчі з’явився легкий смуток.

«Сім років, — продовжила вона свої думки.

— Сім років як я вдома, не працюю. Роман — директор великої будівельної фірми. Його заробіток. Ну, про такі гроші я навіть мріяти не могла раніше. За всі ці роки жодного разу не виникало потреби, щоб мені довелося виходити на роботу».

Її життя було спокійним і розміреним. Наталя любила цей спокій.

Бути домогосподаркою — це було її покликанням. Вона присвячувала весь свій час родині.

Але з часом вона стала розуміти, що губиться між дитячими іграшками і побутом.

«Я завжди намагалася бути ідеальною дружиною, — шепотіла вона собі.

— Завжди чисто, випрано, випрасувана білизна, смачно і ситно. Романа це теж влаштовувало. До певного моменту, на жаль».

Роман дійсно обожнював той домашній затишок, що створювала його дружина.

Суцільний комфорт, можливість повністю та добре відпочити в рідних стінах.

Але ці стіни, цей затишок. Вони поглинули її.

«Сидячи з дітьми, готуючи їжу для всіх і роботу пральної машинки, я зовсім забула про себе», — зітхнула Наталя.

— Я вже не така струнка, як колись, давно не стригла і не фарбувала волосся, про манікюр я взагалі мовчу».

Саме це і помітив Роман, і вже зараз наважився з нею про це поговорити. І зміни були не на краще.

Одного вечора, коли діти вже спали, Роман запропонував:

— Наталю, нам треба з тобою серйозно поговорити.

Наталя підняла на нього очі, відчуваючи легке занепокоєння.

— Щось трапилося, любий? У нас проблеми якісь?

— Ні, нічого поганого, — він підійшов до неї і сів поруч на диван.

— Просто я помітив, що ти трохи занедбала себе.

Наталя опустила погляд, відчуваючи, як щоки почервоніли.

Але в глиби ні душі вона чудово розуміла, що він має рацію.

— Я, розумію, — тихо промовила вона.

— Просто не вистачає часу. Діти, дім.

— Ось саме про це якраз я і хотів тобі сказати!

— Роман кивнув. — Тому я подумав. Чому б нам не найняти домробітницю?

Наталя здивовано підняла голову.

— Домробітницю? Ти серйозно?

— Абсолютно, — впевнено сказав чоловік.

— Це розвантажить тебе від побутових турбот. У тебе з’явиться час зайнятися собою – сходити до салону, на фітнес, у басейн. Я ж добре заробляю, цілком можу оплатити і домробітницю, і всі твої походи по салонах краси.

Наталя трохи збентежилася і розхвилювалася водночас.

З одного боку, вона мріяла про це. Про манікюр, про нову стрижку, про відчуття легкості після тренування. З іншого боку все було не так просто.

— Я не знаю, Романе. Це все звучить дуже добре, але.

— Але що? Ти ж давно хотіла все це.

— Я дуже хочу змінити своє життя, — підтвердила Наталя.

— Але є одне «але». Я дуже люблю свій дім, Романе. Я в кожну дрібницю вклала свою душу. І мене просто засмучує лише одна думка, що господарювати на моїй кухні і лазити по моїм шафам буде абсолютно чужа для нас жінка.

Роман зітхнув.

— Наталю, це ж просто робота. Вона буде виконувати свої обов’язки і багато роботи у тебе забере.

— Але ж домашні турботи мене анітрохи не втомлюють! Навпаки, мені це тільки в задоволення!

— Наталя підвищила голос.

— Я не відчуваю себе перевантаженою. Я просто забула про себе у цьому вирі всіх цих подій.

— Я розумію, що ти любиш свій дім, — Роман заспокійливо пмовив.

— Але ж я хочу, щоб ти почувалася краще, щоб ти знову була тією життєрадісною, сяючою Наталею, яку я кохав. Щоб ти гарно виглядала, мала більше часу для себе і слідкувала за собою, як колись.

— Хто його знає, що ця жінка буде робити з нашими речами, коли нікого не буде вдома?

— Наталя не звертала уваги на його слова, продовжуючи свій потік думок.

— А ще я думаю, що вона може не так добре поводитися з дітьми, у нашу відсутність. Якщо Софійка ще зможе мені щось розповісти, то Іванко поки не вміє висловлювати свої думки. Він нічого зовсім мені не розкаже.

Роман поглянув на дружину.

— Наталю, ми ж можемо знайти добру і хорошу перевірену людину, з рекомендаціями. Я ж не пропоную взяти першу-ліпшу людину з вулиці. Ми можемо встановити камери, якщо тобі так буде спокійніше і часто телефонувати їй.

— Камери?

— Наталя здивовано подивилася на нього.

— У власному домі? Це ж ніби ми їй не довіряємо.

— А ти довіряєш? — запитав Роман.

— Ти сама щойно сказала, що ні. Тому камери – це не про недовіру, а про твій спокій, Наталю. Про комфорт і турботу про наших дітей.

Наталя мовчала, адеж не знала, що сказати на це.

Вони з чоловіком обговорювали цю тему ще кілька разів.

Аргументи Романа були досить вагомі. Він хотів бачити її щасливою, красивою, доглянутою.

А вона хотіла бути такою, але водночас не хотіла пустити чужу людину в свій світ, у свій дім, у свою родину.

Ось тепер Наталя часто думає, який вихід можна було б знайти, щоб і чужу жінку у свій дім не пускати, і щоб на все часу вистачило, щоб себе в порядок привести?

Хвилюється, що може щось упустити у вихованні дітей, постійно хоче все контролювати. Але і від такої можливості відмовитися не може.

Бабусь підключати не варіант, це ще гірше, ніж чужа домробітниця.

Але, наслухавшись різних недобрих історій, найбільше Наталю хвилює те, що чужа жінка буде в їх домі. А випадків зараз багато в житті таких, що чоловік розлучається з дружиною через домашню робітницю.

Згодом він створює сім’ю, живуть щасливо, а дружина залишається ні з чим.

Наталя цього не хотіла найбільше, але не знала, як про це чоловіку сказати, щоб він її зрозумів.

А ви як вважаєте, чи нормально, коли чужа жінка господарює у вашому домі? Ви б змогли найняти домогосподарку, щоб більше дбати про себе, але яка ритиметься в ваших речах?

Джерело