Одного разу, гуляючи вулицею, я натрапив на декого, хто миттєво перехопив мій погляд. То була моя колишня дружина, яку я не бачив роками. Вона виглядала помітно схудлою і помолоділою.

В голові відразу спливли спогади про наше спільне життя, про крики дітей і нескінченні турботи, які колись виснажили мою терпимість, підштовхнувши змінити все заради швидкоплинної пристрасті.

Я стояв нерухомо, збираючись з духом підійти і привітатись, коли раптом до неї під’їхала машина.

З неї вийшов чоловік, який ніс букет квітів. Його обличчя світилося усмішкою, а вона зустріла його з радістю, яку я рідко бачив на її обличчі, поки ми були разом.

Все було досить ясно – він був її новим коханням. Бачачи їхні щасливі обличчя, я зрозумів, наскільки зміни можуть бути на краще.

Згадався мій власний шлях після нашого розлучення, перехід від бурхливої пристрасті до самотності, коли остання жінка, з якою я був, вигнала мене з дому, залишивши з болючим усвідомленням моїх помилок.

Тоді я відчув несподівану повагу до неї, бачачи, як вона цвіла й знаходила щастя. Цей момент пробудив у мені бажання змінитися, зустрітися віч-на-віч з моїм минулим.

“Вона справді щаслива, і це заслуга її, не моя”, – промовив я про себе, коли вони поїхали. Дивне почуття жалю і водночас полегшення охопило мене.

Мені залишалося тільки побажати їй всього найкращого і сподіватися, що і я зможу знайти свій шлях до виправлення і, можливо, до нового щастя.