Одного разу я їхав додому з роботи і побачив ваrітну жінку, що сиділа поруч зі своєю машиною посеред дороги. — Вибачте, вам потрібна допомога? — стурбовано спитав я її.

— Насправді потрібна! — крuкнула вона, хоча я стояв зовсім поруч, — схоже, я наро джую! Не довго думаючи, я запропонував відвезти її до полоrового відділення. Вона сіла до моєї машини, і ми поїхали.

— Чи є хтось, хто може забрати вас після полоrів? — спитав я по дорозі.

— Ні, я впораюся, все гаразд, — сказала вона. Мене вразила її самодостатність, і я попросив ключі від її машини, щоб її не евакуювали.

Коли ми приїхали до лікарні, я дав їй свою візитку і пообіцяв відвідати її за кілька днів. Після того, як незнайомка наро дила, я зателефонувала до своєї сестри, яка працювала в тій же лікарні, щоб дізнатися, як вона.

— Надія наро дила здорового хлопчика, — сказала сестра. Я відвідав її в лікарні і передав ласощі для молодої матері та її дитини. Коли її виписали, я запропонував підвезти її додому.

— Дякую, але я впораюся, — повторила вона.Через якийсь час ми почали спілкуватися через повідомлення і в результаті у нас почалися романтичні відносини.

— Я не шукаю стосунків прямо зараз, розумієш … — сказала мені Надя, — я не зможу дати своєму партнеру нічого. У мене немає сил навіть їсти іноді приготувати…

— Але я не схожий на тих чоловіків, які намагаються сісти своїй жінці на шию, — відповів їй я, посміхаючись. Поступово ми почали все більше часу проводити один з одним і в результаті одружилися. Я став батьком її сина, і поспішаю відзначити, що ми дуже щасливі разом.