Свого часу, коли я виходила заміж за Сашка, мені здавалося, що найбільші труднощі вже позаду: весілля відгуляли, свого житла не мали, правда, але жити з його мамою — не біда, бо пані Олена завжди здавалася мені золотою жінкою.

Я навіть мріяла, що ми станемо з нею справжніми подругами, будемо пити чай на кухні й жартувати про дрібниці.

Але тепер мені хочеться кудись піти, щоб не бачити її — адже саме вона зробила з мене «головну пліткарку під’їзду» і ще й я виявилася винною!

Я дуже добре розумію, що моя історія не унікальна.

Зрозуміло, я далеко не перша невістка, яка стикається з проблемами у стосунках зі свекрухою.

Але зараз мені просто дуже потрібна порада, бажано від людей з більшим життєвим досвідом.

Зовсім нещодавно ми з Сашком, одружилися. Після весілля ми переїхали до його батьківського дому.

До одруження ми чудово спілкувалися з мамою Сашка, пані Оленою, але бачилися вкрай рідко, адже я мешкала в іншому місті.

Коли ж я переїхала жити до них, то одразу вирішила по-справжньому подружитися зі своєю свекрухою.

Це було нескладно, адже пані Олена — дуже добра і доброзичлива жінка, приємна у спілкуванні. Нам завжди було про що поговорити, і у нас ніколи не виникало непорозумінь у побуті.

На відміну від багатьох інших свекрух, пані Олена ніколи не критикувала мою їжу, не казала, що я погано справляюся з домашніми справами, чи що я погана господиня.

Це не могло не радувати мене, я дійсно була вдячна долі за те, що на моєму шляху трапилася така людина.

Проте нещодавно я дуже засмутилася через одну її особливість, про яку й гадки не мала раніше.

Дзвіночки про те, що вона переказує сусідам все, що я кажу вдома, надходили й раніше. Але я чомусь не звертала на це уваги, бо про таке й подумати навіть не могла.

Наприклад, одного разу у мене турбували ноги. Я просто розповіла про це матері чоловіка, адже думала, що вона зможе порадити мені якийсь дієвий засіб.

Натомість порадила мені його сусідка, зовсім несподівано для мене.

— Привіт, Марічко, — якось зупинила мене біля під’їзду сусідка Ніна, — чула, ноги турбують тебе?

Я тоді дуже здивувалася.

— Добрий день, пані Ніно. Так, трохи є таке. Звідки ви знаєте?

— Ой, так то Олена мені розповіла, — посміхнулася вона. — Знаєш, від такого дуже допомагає один засіб. Мені якось дуже швидко допоміг. Так, діставай ручку, записуй. Потім ще подякуєш мені.

Я подякувала сусідці за все, але тоді навіть подумати не могла, що про все це їй розповіла мама Сашка.

Вважала, що, можливо, мати чоловіка просто згадала про мене у розмові і та порада була випадковою.

Але ось днями мені все стало зрозуміло, як білий день.

У нас у дворі було зібрання мешканців будинку. Говорили про нашу сусідку Зіну, яка підгодовує безпритульних котиків з усього району. Вона живе на першому поверсі і прямо з вікна викидає їжу під будинок для тварин: котиків та собачок.

Звісно, вона дуже добра і справа її добра, з гарними намірами, як кажуть люди.

Але тепер у нас біля під’їзду постійно чергує багато котиків, вони шумлять, особливо ночами і турбують біля вікон мешканців нашого будинку.

Це дуже втомлює, особливо навесні, у травні.

Коли ми з свекрухою повернулися додому після зібрання, я їй щиро сказала.

— Вона неправильно робить, це не добре, мені це не подобається! Ця Зіна робить зовсім нерозумні речі! Усім від цього лише одні незручності! Це ні до чого доброго не приведе. Потрібно щось придумати, щоб їх годувати десь в парку, подалі від дому, а не кидати людям під ноги.

Свекруха тоді кивала, погоджуючись зі мною.

— Ох, Марічко, так, згодна, — промовила вона. — Просто неможливо вже. Я сама не знаю, що з цим робити. Це вже не діло зовсім.

Я відчула полегшення, що вона мене розуміє.

— Саме так! Потрібно щось вирішувати! Мені їх теж шкода, годувати потрібно, але точно не так, як це робить вона.

Але вже наступного дня, коли я йшла на роботу, та сама пані Зіна, яка годувала тих тварин, побачила мене і одразу ж підійшла.

— Доброго ранку, Марічко! — голос її був недобрим.

— Доброго ранку, пані Зіно, — промовила я.

— Я чула, ви вчора щось про мене говорили? Що я щось недобре роблю? Ви знаєте, я була про вас кращої думки! У вас совісті немає, так про них говорити!

Мені так незручно було.

У голові промайнула лише одна думка: свекруха.

Я ж просто більше нікому не говорила про це.

— Пані Зіно, я не зовсім розумію, про що ви, — спробувала я виправдатися.

— О, ви дуже добре все розумієте! — перебила вона. — Не треба вигадувати нічого! Я знаю, що ви про мене говорили, і я вкрай розчарована!

Це було так незручно. Я просто кивнула і швидко пішла, намагаючись не озирнутися.

Ось тоді-то я і зрозуміла, що це саме свекруха переказує все дослівно, сказане мною, нашим сусідам.

Вона виносить на загальний осуд все, що відбувається у нас вдома.

Це може означати тільки одне: вона налаштовує сусідів проти мене.

Це так несподівано було, я такого не очікувала від неї.

Навіщо робити з мене нехорошу людину в очах зовсім сторонніх та чужих нам людей?

А вдома моя свекруха завжди така мила, говорить так щиро зі мною, підтакує мені в усьому. Це був справжній смуток і розчарування.

Повернувшись додому, я намагалася поводитися, як завжди, але всередині мене все кипіло.

А от свекруха зустріла мене з посмішкою.

— Привіт, Марічко! Як пройшов день? — запитала вона, ставлячи на стіл тарілку з пиріжками.

Я постаралася посміхнутися у відповідь.

— Добрий день. День пройшов нормально.

— Щось ти якась засмучена, — зауважила вона, примружившись. — Чи щось сталося?

Я відчула, як мені хочеться все їй сказати у вічі, що думаю про неї, але стрималася.

— Ні, все гаразд. Просто трохи втомилася.

Ми сіли вечеряти.

Мати чоловіка, як завжди, розповідала про події дня, про сусідів, про свої справи. Вона намагалася розпитати мене про мою роботу, про мої плани.

— А що, Марічко, — почала вона, ніби між іншим, — ти сьогодні зустрічалася з пані Зіною? Вона щось зранку біля під’їзду стояла, ніби чекала на когось.

— Так, зустрічалася, — якомога спокійніше відповіла я.

— І що вона? — її очі блищали від цікавості. — Знову про своїх котів говорила?

Я відчула, що не хочу більше мовчати.

— Вона говорила дещо про мене, — відповіла я, намагаючись зберегти спокійний тон.

Пані Олена нахилилася ближче.

— І що ж вона говорила? Це ж так цікаво!

Я подивилася їй прямо в очі.

— Вона говорила, що я назвала її недоброю людиною і що в мене совісті немає. Загалом переказала все дослівно, що я говорила вам.

На обличчі свекрухи з’явилося здивування, але я бачила, що це лише маска.

— Ой, ну що ти таке говориш, Марічко! Як вона могла таке подумати? Я ж їй нічого такого не казала! Мабуть, вона сама щось собі придумала. Знаєш, вона така дивна людина.

Мені стало ще прикріше від цих слів. Вона намагалася виправдатися, ніби я не бачу, що відбувається і не розумію нічого.

Я просто кивнула і продовжила їсти. Більше я не сказала жодного слова про сусідку Зіну чи про ситуацію з котами.

Коли прийшов Сашко, я відчула себе трохи краще, але все одно була розгублена.

Я вирішила поки що нічого йому не говорити, щоб не сваритися з його мамою одразу ж.

Але ця думка не давала мені спокою.

Наступного дня, коли свекруха пішла в магазин, я відчула потребу поговорити з Сашком.

— Олександре, нам потрібно поговорити, — сказала я йому, коли ми залишилися наодинці.

— Щось трапилося, люба? — він подивився на мене стурбовано.

Я розповіла йому всю історію, починаючи з тією ситуацією з ногами і закінчуючи розмовою з сусідкою Зіною.

— І я впевнена, що це мама все їй розказала і так робить завжди, я ще просто не знаю всього, — закінчила я. — Вона так щиро мені підтакувала, а потім. А потім про мене люди говорять всі.

Сашко слухав мовчки, його обличчя ставало все серйознішим.

— Марічко, я навіть не знаю, що сказати на це, — промовив він після паузи. — Мама дійсно може забагато розповідати, характер у неї такий. Але щоб так?

— Саме так! — я відчула, як голос підвищується. — Вона робить це постійно! Вона випитує у мене все, а потім іде і розповідає це сусідам, налаштовуючи їх проти мене! Навіщо вона це робить? Вона вдома така мила, а потім за спиною робить такі речі. Це ж не гарно з її сторони!

Він так тепло глянув на мене.

— Я розумію, що ти відчуваєш. Це несправедливо. Але, можливо, вона робить це ненавмисно? Просто любить поговорити з сусідами про все.

— Ненавмисно? — я відсторонилася. — Сашко, вона буквально переказала все, що я сказала, слово в слово! І це не вперше! Вона виставляє мене в поганому світлі перед чужими людьми!

— Добре, добре. Я поговорю з нею. Я спробую зрозуміти, чому вона це робить.

— І як мені тепер бути? — я відчувала себе розгубленою. — Жити з нею під одним дахом і зовсім нічим не ділитися, ні про що їй не розповідати? Але ж вона сама мене все випитує, сама у душу лізе. Бачу зараз, що, мабуть, не вийде у мене хороших стосунків зі своєю свекрухою. Дуже прикро.

Сашко поглянув на мене, розуміючи.

— Ми обов’язково щось придумаємо. Не хвилюйся, ми з тобою.

Я не хотіла сперечатися, але і продовжувати так жити було неможливо. Як можна довіряти людині такій?

І як мені тепер спілкуватися з сусідами, знаючи, що вони чули про мене стільки неприємних речей?

Того вечора я сиділа на кухні, дивилася на порожню чашку чаю й думала:

«Як же бути далі?»

Мені хотілося відгородитися стіною мовчання, не ділитися нічим з матір’ю чоловіка, аби потім не червоніти перед чужими людьми.

Але хіба це сім’я — жити в одній хаті та боятися сказати зайве слово? Знайти зараз орендоване житло ми не можемо, адже фінансовий стан не дозволяє зовсім, але й жити так, я більше не можу, це ж я зайвого слова вдома сказати не зможу, щоб мати чоловіка не розказала нікому.

Ну от що за характер такий?

А ви б як вчинили на моєму місці?

Джерело