З самого дитинства Лізу батьки надто балували. Вона була молодшою, довгоочікуваною дитиною, тож їй дозволяли абсолютно все.

Я ж старша за Лізу на сім років, і мене виховували зовсім інакше. У мене були обов’язки по дому, мене сварили за погані оцінки, і я мала постійно виправдовувати очікування батьків.

Ліза ж не робила нічого, але отримувала все, що бажала. Вона погано вчилася, була легковажною й егоїстичною. Ви думаєте, вона цінувала те, що для неї робили батьки? Ні, з роками вона лише вимагала більше. Якщо їй відмовляли, це одразу закінчувалося істериками й сльозами.

Після школи я переїхала до столиці, вступила до університету й почала жити самостійно. Це дозволило мені дистанціюватися від сімейних драм і жити спокійніше. Закінчивши навчання, я знайшла гарну роботу, де познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком.

Через рік ми одружилися й взяли квартиру в іпотеку. У той час Ліза теж закінчувала школу й збиралася вступати до університету.

Вона вирішила не відставати від мене та теж вибрала столичний вуз. Але, на відміну від мене, не змогла вступити на бюджет, тому батькам довелося оплачувати її навчання.

Жити в гуртожитку Ліза категорично відмовилася — це ж «не для неї», тож попросилася пожити у мене. Я не була в захваті від цієї ідеї, але погодилася — усе-таки сестра.

Проте з самого початку все пішло не так. Ліза абсолютно не вміла і не хотіла допомагати по дому. Вона навіть посуд за собою не мила, і я фактично стала нянькою для своєї вісімнадцятирічної сестри. Їсти вона теж любила за наш рахунок, а вдома залишала хаос. Вона не лише не прибирала за собою, а й навмисно розкидала речі. Але це все було дрібницею в порівнянні з тим, що сталося далі.

Я почала помічати, що Ліза занадто люб’язна з моїм чоловіком. Спочатку мені здавалося, що це лише моя уява, але одного разу я повернулася додому й почула голос сестри:

– Вадиме, чим я гірша за Надю? Чому з нею ти спиш, а зі мною ні? Я ж гарніша за неї! – її голос звучав істерично.

Я завмерла на місці, не вірячи своїм вухам. Коли шок пройшов, я схопила перше, що потрапило під руку, – це була парасолька – і вирушила на кухню, де все це відбувалося.

Увійшовши, я побачила Лізу в червоній білизні, яка намагалася чіплятися до мого чоловіка. У гніві я кілька разів шльопнула її парасолькою й просто вигнала з квартири в тому, в чому вона була.

Згодом мені зателефонували батьки з претензіями, але я не відчуваю за собою провини. Я прийняла сестру у своєму домі, терпіла її неповагу, а вона натомість спробувала зруйнувати мою сім’ю. Чесно кажучи, після цього я навіть не хочу підтримувати з нею жодного зв’язку.

КІНЕЦЬ.