Щиро кажучи, всі ці роки я дуже пишалася собою адже, незважаючи на все, змогла виростити справжнього чоловіка зі свого маленького синочка, хоча мені важко було всі ці роки.

А все через те, що мій чоловік покинув нас, коли нашому маленькому синові не було й року, він просто собі пішов до іншої жінки.

Я його ніколи не шукала, та й він не виявляв ніякого бажання зустрітися зі своїм “невдалим” сімейством, так він про нас говорив.

Так і жили ми з моїм сином Дмитром.

Минали роки, мій хлопчик змужнів та одружився на дуже милій дівчинці, яка змогла стати мені справжньою донькою, про яку я мріяла так багато років.

Оленка так мені подобалася, вона така мила і проста водночас, мені так легко завжди з нею було. Я напевно раділа більше за свого сина, що мені пощастило з такою людяною невісточкою.

Незабаром діти мені подарували онучка, про якого я так мріяла, якого дуже сильно люблю та шаную.

Я раділа, як дитина мала, що у них в сім’ї все так чудово складається, наче в казці.

Я постійно поряд з ними була, завжди в усьому старалася допомогти, коли мене щось просили. А Оленці відразу сказала, якщо я потрібна тобі, не соромся, хоч серед ночі мені телефонуй, я завжди прибіжу до тебе.

Та, несподівано, в один день все змінилося, на жаль.

Прогулюючись в парку разом з онуком, я стала свідком дуже цікавої зустрічі, яка перевернула моє уявлення про мого власного сина, як про зразкового сім’янина, про якого я думала лише хороше завжди.

На одній з терас вуличного кафе він стояв з незнайомою мені жінкою.

Я добре знаю свого сина, тому по його усмішці, поведінці, я зрозуміла, що то за жінка і в чому справа це вся.

Я настільки була вражена тим, що відбувається, не могла повірити, що бачу все це на власні очі, що ледь зуміла відвести свій погляд і відійти подалі, щоб дитина не впізнала свого батька.

Просто я зовсім не знала, що робити та як правильно вчинити, тому вирішила не поспішати з висновками, а все продумати добре і знайти правильне рішення.

Прийшовши додому, я не змогла зізнатися невістці в тому, що побачила, але й в очі подивитися Оленці не змогла, ну так мені її шкода було, що й не передати словами.

Замкнувшись в собі, я чекала вечора, щоб подивитися синові в очі і задати хвилююче мене питання.

Але син мій в той вечір так і не прийшов додому.

Невістка спокійним голосом, щоб заспокоїти мене, бо бачила, як я хвилююся, сказала, що у нього щось трапилося непередбачуване на роботі і йому довелося залишитися на чергуванні.

Як я плакала в цю ніч, адже знала, чим це може закінчитися.

Я не могла зрозуміти, що його не влаштовувало в своїй дружині.

Розумна, працювала на престижній роботі, завидна красуня і чудова господиня, яка ні словом, ні ділом ніколи не образила ні мене, ні вже точно його!

Ну що ще не вистачало Дмитрові?

Я вже сама у себе це запитувала, але відповіді не змогла знайти. Лише в голові одна думка промайнула, він вчинив саме так, як колись вчинив його рідний батько.

Мені було важко усвідомити те, що на таку зраду здатний мій син, моя власна дитина, в яку я вклала всю свою душу, всю себе. Той, кому я вірила більше всіх.

А вже наступного дня я не витримала і поїхала на роботу до сина, щоб поговорити з ним відверто. Його роздратування не було меж.

Дмитро вперше в житті так говорив зі мною, мовляв, не лізь туди, куди не потрібно і це все не моя справа взагалі.

Адже це виявляється тільки його життя і його рішення, а мене воно не стосується.

Але як же не стосується? Адже я теж у відповіді перед невісткою та онуком. Я їх люблю, вони моя сім’я.

Як далі жити? Робити вигляд, що нічого не знаю і, можливо, син візьметься за розум і залишить ту жінку, або ж поговорити по душам і розповісти все його дружині.

Але в цьому випадку, я практично впевнена, що Оленка не пробачить чоловікові, і мій онук буде рости без свого рідного тата, як колись ріс сам Дмитро.

А я точно знаю, як це важко залишитися одній без підтримки чоловіка.

Мої відносини з моїм рідним єдиним сином зіпсувалися повністю.

Ми перестали спілкуватися з ним, як колись, а я не можу дивитися в очі його дружині.

Оленка наче відчуває щось, бачить зміни, що відбуваються, але щиро не розуміє в чому справа.

Намагається нас помирити з моїм сином, наївна. Чим далі – тим гірше.

Що ж робити? Як бути мені в такій ситуації? Вони моя сім’я, моя рідня, я люблю їх усіх, якщо розповім правду, сама зруйную свою родину назавжди.

Але, як би дивно це не звучало, найбільше мені шкода Оленку, бо я була вже на її місці і знаю цю нелегку долю.

Звісно, я завжди буду поруч з нею, ніколи не залишу її одну з онуком. Але що зараз робити мені? Ну не можу від неї приховувати правду. Але чи правильно буде влізти в їх сім’ю і розказати все.

КІНЕЦЬ.