Я завжди вірила в те, що бумеранг в житті існує. Тому я завжди хотіла в житті робити більше добра для інших людей. Історії, якою я з вами зараз поділюсь, уже більше як рік, вона й довела мені, що я мала рацію, тому що добро дійсно повертається вдвічі. Це було таке добре, що я досі згадую і дякую Богу за таку долю.

Одного разу ввечері, коли я поверталась додому, я сіла у трамвай яким завжди їжджу додому. Зазвичай він забитий людьми, що навіть встати ніде, тому що час-пік і всі вертаються з роботи додому, але не цього разу.

Трамвай був пустий, і коли я присіла, то відчула, що сиджу на чомусь.

Як виявилось, це невеличка чоловічка сумочка. Я вирішила оглянути її, чи немає там цінних речей, але в ній була немала сума грошей і телефон. Я, звичайно, відразу розгубилась.

Зазвичай коли я заходила чиїсь речі, то повертала їх  власнику, а тут була така ситуація, що я й не знала де і як знайти  того, хто залишив свої речі.

Коли я вже під’їжджала до своєї зупинки я почула як дзвонить чужий телефон. Це був схвильований чоловічий голос, який дуже благав мене повернути йому речі за винагороду. Я погодилась, але зробити це завтра вранці перед роботою, бо зараз уже пізня година.

На наступний день вранці ми зустрілись із власником сумочки. Його звали Юра і він працював начальником на якомусь будівництві й ті гроші, які були в сумці, це заробітна плата робітникам.

Він тремтячими руками перерахував усі гроші й розцілував мені руки за людяність.

Він мені запропонував гроші як винагороду, але мені було незручно і я відмовилась. Але він на цьому не пішов, а запропонував мені повечеряти сьогодні в якомусь ресторані. Я погодилась, адже чоловік доволі приємний.

Вже як рік часу ми із Юрою живемо разом, і буквально недавно я дізналась, що чекаю від нього дитинку.

Я справді ніколи не думала, що життя мені у двійні принесе щастя за лише повернуті гроші.

КІНЕЦЬ.