Хочу поділитися своєю життєвою історією з усіма, хто переживав щось подібне, яка сталася зі мною п’ять років тому. Після того випадку я стала іншою, зовсім іншою.

Моєму чоловікові тоді було 40 років, а мені 30 років. Коли я з ним зійшлася, у нього на руках лишилося двоє дітей після першої дружини, якої не стало. Це сталося при пожежі прямо на їхніх очах.

Серце розривалася від болю від того, що вони пережили. Дітям було 10 та 12 років. Звичайно, мені захотілося допомогти їм упоратися з такою трагедією.

У нас з’явилася спільна дитина, і начебто все було добре, лайки та невеликі сварки — це не береться до уваги. Він міг і напитися у друзів чи вдома, але я намагалася не перегинати ціпок щодо його поведінки, адже вдома діти.

Одного разу він не з’явився додому, і на ранок я почала переживати, де він і що з ним. Боялася, а раптом щось сталося, його телефон було вимкнено. Шукала, знайшла і очманіла від побаченого.

Він спав з моєю мамою, мирно сопучи і мило так обнявшись, змерзли, мабуть, (справа була навесні). Важко передати мої відчуття та шоковий стан. Надаючи їм по мордах, я пішла на цвинтар і ревіла там до вечора.

Моя свекруха на той момент була з нашими дітьми. Надвечір у мені щось обірвалося і мені стало начхати на те, що сталося. Я вирішила підняти дітей, адже вони не винні в його помилках. Їм і так довелося пережити шок. І вони вже звикли до мене і я до них.

Загалом я вирішила жити з цим далі. Але як розумієте, в душу нагадили найближчі мені люди. Я почала черствіти і до нього, і до своєї матері. Дітки старші вже виросли, здобувають вищу освіту, а я живу у своєму власному світі, але з чоловіком в одному будинку.

Але я вже інша, не така, як раніше. Близькість із чоловіком як робота, домашні справи як обов’язок, а для заспокоєння себе душі та тіла знаходжу собі нові хобі в міру можливості. І знаєте, я не шкодую ні крапельки про те, що роблю.

Ось так і живемо. Він згодом став таким люблячим, ревнивим і дбайливим, що часом смішно. Шукати йому заміну хотілося, і пробувала, але дійшла до висновку, що краще не треба, бо кожен має свої таргани в голові, а від цього я вже знаю, чого чекати.

Рогів у нього на голові тепер багато — за що боровся, на те й напоровся. Дівчата і жінки, я до вас звертаюся, що б не сталося у вашому житті, головне, пам’ятайте про дітей і про себе кохану, звичайно.

КІНЕЦЬ.