Я заміжня вже давно, у шлюбі з Миколою ми живемо разом майже майже 8 років.

Живемо ми наче й зовсім непогано.

Але якогось щирих почуттів до свого чоловіка я не маю, і останнім часом все більше стала помічати це.

Мені, зізнатися щиро, набагато рідніший наш маленький синочок, з яким я проводжу майже весь свій час вдома, всю себе присвячую йому.

Чоловік мій же постійно зайнятий роботою, у нього завжди якісь справи поза сім’єю, своїми власними родичами, зустрічами з друзями, комп’ютерними іграми і іншими різними справами, які не стосуються ні мене, ні дитини.

Микола вже багато років постійно зайнятий чимось поза домом.

Якщо колись і були щирі почуття у нам, то зараз вже живемо радше через комфорт та звичку, звикли жити сім’єю, звикли одне до одного, і не більше, здається.

Чоловіка мого влаштовує таке життя, коли я тримаю на собі весь наш домашній побут і дбаю про нашого сина сама.

А мені він потрібен для того, щоб у дитини була повноцінна сім’я, і ​​щоб приносив в будинок гроші, адже жінці непросто справитися самій.

Загалом я, як мати, хочу зберегти сім’ю, адже дитина має рости в родині, де поруч з нею є мама і тато завжди.

У мене ніколи не було свого власного житла, а живемо ми з Миколою в квартирі, яка належить лише йому, адже він купив її ще до шлюбу.

Більше мені йти особливо нікуди, свого житла у мене немає, і ми з чоловіком обоє це все добре розуміємо.

У мене ні свого майна, ні даху над головою немає, та й роботи зараз теж, адже сиджу в декреті з дитиною.

Якби непросто це не було, але я вже давно звикла до того, що чоловік перестав звертати на мене увагу, просто живемо, як сусіди якісь.

Подруги радили мені знайти собі когось, але я так не можу, сподіваючись зберегти нашу сім’ю, докладу до цього всі зусилля.

Бували такі непрості часи, коли я часто думала, що можливо чоловік собі когось знайшов, тому він такий байдужий, але потім сама відганяла від себе ці думки.

А нещодавно я, зовсім несподівано для себе, таки стала помічати, що Миколі хтось часто телефонує, але він не відповідає, каже мені, що то не важливо.

А одного разу його телефон був біля мене, на нього зателефонували і я вирішила відповісти.

Там, по ту сторону, зі мною говорила якась незнайома дівчина, яка здивувалася тому, що з номера телефону її “хлопця” з нею говорить якась жінка, про яку вона нічого не знає і ніколи не чула.

Спочатку вона нічого не говорила, думала, а потім запитала, чи я, випадково, не сестра Миколи.

Я, будучи дуже здивована сама, сказала їй, що я дружина її “хлопця” вже 7 років і є матір’ю його дитини, у нас маленький синочок, після чого було чутно по голосу, що ця пані дуже здивувалася, я так зрозуміла, що вона зовсім нічого не знала про нас.

Коли Микола повернувся, то зрозумів, що я говорила по телефону.

Микола став мене запитувати про те, що відбулося.

Коли я все розповіла йому, як є, чоловік був незадоволений, говорив, що не знайомий з цією дівчиною зовсім, і що вона помилилася номером, скоріш за все, коли зателефонувала йому.

Коли я сказала, що вона знає добре його ім’я і говорила про нього, і ​​показала йому мінімум 5 пропущених викликів саме від цієї людини, коли вони спілкувалися, то Микола став мене звинувачувати в тому, що я лізу не в свою справу, і просто шукаю лише привід, щоб розлучитися.

За пів години нашої розмови Микола зробив мене винною у всьому, а потім взяв свій одяг і кудись пішов.

Повернувся лише вранці.

Мені, щиро кажучи, якось байдуже до його стосунків, аби допоміг мені виростити нашого сина і дбав про нашу сім’ю, і забезпечував нас добре, просто зараз такий час важкий, що розлучатися не найкращий вихід в моїй ситуації.

Але навіщо ж так себе поводити, говорити мені стільки неправди, я ж доросла людина і все розумію?

Невже він думає, що таким чином переконає мене у чомусь?

Ми ж обоє з ним тепер знаємо правду.

Мені здається, інший чоловік на його місці зізналася б у всьому, і постарався б виправити цю ситуацію, принаймні вибачитися намагався, адже чоловік моєї подруги в подібній ситуації подарував шубу, вони помирилися і відтоді гарно живуть, я розумію, що в кожній сім’ї бувають непрості періоди.

Не знаю, як тепер я маю вчинити, адже Микола, швидше за все, не захоче миритися зі мною першим, а вибачатися тим більше він не буде, якщо й досі не вибачився, а вигадував щось.

Виходить, що мені потрібно ще вибачитися перед ним, щоб у нас все було добре, бо він не налаштовинай на те, щоб зізнаватися в чомусь чи визнавати свою вину.

Микола добре знає, що у мене свого житла немає.

Куди я піду? Ні житла, ні роботи.

КІНЕЦЬ.