У свої сімдесят років Наталя Богданівна виглядала досить таки бадьоро, незважаючи на роки та втому, що накопичилася у неї за весь час.

Майже п’ять років тому жінка таки вийшла на заслужену пенсію, хоча ще після того трішки працювала, але згодом таки повністю поринула у дачні справи.

Її сад та город були справжнім витвором мистецтва, в яке вона вкладала всю душу: акуратно підстрижені пишні кущі троянд, яскраві клумби з півонії та жоржинами, рівні рядочки помідорів та огірків на городі.

Однак час дуже швидко минав, і здоров’я потроху підводило Наталю Богданівну, тому вона почала замислюватися про продаж своєї дачі.

Про свої плани якось жінка розповіла синові Данилові, який відразу задумався про те, щоб купити в мами цю дачу.

Після довгих роздумів син таки повідомив матері про своє рішення, і невдовзі Данило з дружиною Мартою стали законними власниками невеликого заміського будиночка із садом та городом.

– Ну що, мамо, все готове у тебе? – запитав син, допомагаючи упаковувати їй останні речі в коробки, які мама мала забрати з дачі своєї.

– Так, синку, все зібрано, все спакувала, хоч би нічого не забути. Сподіваюся, Марта впорається з моїм садом і городом, – приречено зітхнула Наталя Богданівна, поглядаючи на доглянуту ділянку.

– Не хвилюйся. Це останнє, про що ти зараз маєш думати, все добре буде, – заспокоїв свою матір Данило.

Минув місяць відтоді. Подружжя поступово обживало дачну ділянку.

Згодом Марта пересадила деякі чагарники та дерева, додала нові сорти квітів, перекопала грядки.

Її погляди та смаки дуже сильно насправді таки відрізнялися від тих, якими володіла її свекруха.

І ось одного разу, коли Марта була зайнята прополкою городу, пролунав скрип хвіртки.

Жінка відразу підвела голову та побачила Наталю Богданівну, яка застигла на початку городу.

– Здрастуйте! – усміхнулася Марта, встаючи і струшуючи землю з рукавичок. – Як приємно вас бачити тут у нас!

– Добрий день, Марточко, – сухо відповіла Наталя Богданівна, оглядаючи ділянку. – Ану, покажи мені, що тут у тебе діється.

Марта з великою радістю запропонувала свекрусі провести екскурсію, щоб показати свої оновлені клумби та грядки.

Проте за засмученим обличчям Марта зрозуміла, що свекруха залишилася незадоволена.

– Ти навіщо троянди сюди пересадила? Адже вони люблять сонце, а тут тінь! – обурилася мати чоловіка, вказуючи на нову клумбу, яку зробила невістка.

– Я думала, їм так буде краще, – зніяковіло відповіла Марта. – Тут і місце досить гарне для них.

– І грядки ти скопала зовсім не там, де потрібно! – продовжувала висловлювати Наталя Богданівна. – Ти що, зовсім не розумієшся на цьому?

Від повчань своєї свекрухи Марта почервоніла, відчуваючи, як усередині неї наростає роздратування.

– Я стараюся, роблю все так, як можу, – промовила вона, намагаючись стримати сльози.

Проте мати чоловіка не вгамувалася. Вона критикувала кожну дрібницю, ніби зовсім забувши про те, що дача тепер належить зовсім іншим людям, якщо в усьому розібратися.

Побачивши це, Марта не витримала і вирішила нагадати їй про цей важливий нюанс.

– Послухайте, мамо, – твердо сказала невістка, – ваша дача тепер наша, зрозумійте, нарешті, це! Я розумію, що ви вклали в неї багато праці, але тепер я тут вирішую, куди садити квіти і як копати грядки. Вам не до вподоби? Ну що ж, вибачте, але це моє право вибирати, як та що робити тут.

Наталя Богданівна подивилася на невістку і зблідла. Її очі наповнились сльозами.

– Як ти можеш так казати?! – сумно мовила вона. – Ця земля була моєю душею і серцем! Я стільки років життя вклала у неї. А ти просто зруйнувала все, що я тут пристаралася за довгі роки!

– Вибачте, але це правда, так і є. Ми заплатили вам за цю дачу, і тепер вона наша. Якщо вам важко змиритися з цим, може вам краще не приїжджати більше сюди? – стояла на своєму Марта.

Наталя Богданівна розгорнулася і швидко пішла, не промовивши ні слова. Дверцята хвіртки зачинилися за нею з гучним стуком.

Невістка розгнівано подивилася їй услід, сподіваючись, що свекруха піде і не повернеться.

Принаймні не сьогодні. Наталя Богданівна справді пішла і не давалася взнаки.

Незважаючи на це, Марта таки розповіла чоловікові про дивний прихід свекрухи.

Той, звичайно, виду не показав, але Марта помітила, що він відразу ж засмутився.

Наступного ранку подружжю зателефонували схвильовані сусіди та повідомили дивну новину.

– Вибачте за занепокоєння, – промовив у слухавку чоловік, – але вчора ввечері, як тільки ви поїхали додому з дачі, колишня власниця дачі спробувала пробратися до вас через паркан. Ми думали, що це якийсь чужинець. Уявляєте наше здивування, коли ми побачили Наталю Богданівну!

Подружжя здивувалося і розхвилювалося водночас.

Данило почав дзвонити матері, але та не взяла телефон. З цієї причини вони поїхали до Наталі Богданівни, щоб з’ясувати, що сталося.

– Мамо, ти що наробила?

– Запитав син, увійшовши до квартири. – Навіщо ти полізла через паркан на нашу дачу?

Наталя Богданівна невдоволено глянула на свого сина. Вона виглядала сумною та втомленою.

– Пробач, синку, – прошепотіла жінка. – Я просто хотіла подивитись, як там мої квіти.

Марта, що стояла за Данилом в порозі, важко зітхнула від тих слів і вирішила втрутитися в розмову.

– Маріє Василівно, давайте поговоримо, – м’яко запропонувала вона. – Ми розуміємо, як вам тяжко. Але ви повинні розуміти, що тепер це наш дім, і ми дбатимемо про нього по-своєму. Ви можете давати нам поради, але не командувати нами. Розумієте?

Свекруха спідлоба подивилася на невістку. Було добре видно, що її слова не сподобалися жінці.

– Я просто не знаю, як жити без свого саду та городу, – зізналася вона. – Вони були частиною мого життя, а тепер є, як є.

Розмова з Наталією Богданівною ні до чого не привела. Вона продовжувала твердити те саме.

Минуло кілька днів. Марта та Данило вирішили запросити жінку на чай.

– Мамо, ми тут подумали, – почав Данило, – може, ти приїжджатимеш до нас раз на тиждень, щоб допомагати з садом і городом?

Мати з задумливим поглядом, глянула на нього. Її погляд несподівано пом’якшав.

– Дякую, діточки, – сказала жінка, трохи посміхнувшись. – Я буду рада вам допомогти.

Після цієї розмови мати стала часто бувати на дачі подружжя. Поступово вона навчилася приймати зміни та радіти успіхам Марти.

Щоправда іноді жінка нишком від невістки вносила свої корективи та пересаджувала квіти, а Марта вдавала, що нічого не помічає. Отак і живуть.

Як не дивно, але в історії моїх сусідів виявилася розумнішою невістка, хоча вона набагато молодшою була.

А ви багато знаєте таких мудрих невісток?

Джерело