Я вийшла заміж, в шлюбі народила доньку, в найближчому майбутньому мріяла і про сина. Але через 4 роки нашого спільного життя, чоловік мені зрадив. Одного разу він приїхав з відрядження зовсім іншою людиною: він боявся дивитися мені в очі, не розмовляв зі мною, навіть спілкування з донькою у нього не викликало бурхливих емоцій, як раніше. Як виявилося, у нього з’явилася інша жінка.

Це був кінець нашим відносинам, мій чоловік пішов до іншої. І я вирішила з ним більше не спілкуватися і заборонила приїжджати до нас з дочкою. Усім нашим родичам і знайомим я говорила, що ми з чоловіком не зійшлися характерами і розлучилися за взаємною згодою. І тільки найрідніші люди знали правду.

Я не думала, що швидко зможу забути його і звикнути до статусу матері-одиначки. Більш того, моя дочка пішла в школу і вже рідше запитувала про тата. А наша хороша самотня сусідка, колишня вчителька, надавала допомогу мені з нею: вона забирала доньку зі школи і допомагала з уроками. А я стала часто пропадати на роботі, щоб не було вільної хвилини сумувати і жаліти про те, що трапилося.

Півтора роки тому по дорозі додому я познайомилася з чоловіком. Іван видався мені приємним співбесідником, та й на вигляд він був теж нічого. Мені так хотілося, щоб хтось піклувався про мене, підтримував мене морально і фінансово, і я погодилася продовжити з ним спілкування.

Ми почали зустрічатися, приховуючи від рідних наше спілкування. Я боялася говорити своїм рідним: батькові і братові, що у мене з’явився чоловік. Адже Іван був досі одружений, з дружиною він перебував у незрозумілих не до кінця закінчених стосунках, тому доводилося тримати наш зв’язок у таємниці.

Я вирішила зробити рішучий крок і запропонувала моєму улюбленому переїхати до мене і оголосити про наші відносини. До моєї великої радості він погодився. Моя дочка з настороженістю сприйняла чужого чоловіка, але я думала, що пройде час і вона звикне до нього. У Івана був поступливий характер, він був доброзичливий і спокійний. Але коли він з’явився в нашій родині, дочка стала частіше згадувати і говорити про рідного батька.

Але це ще не все. Через три місяці Іван прийняв рішення розлучитися зі мною і повернувся до своєї дружини. Хоча мені він говорив, що почуттів між ними вже давно немає.

До всіх моїх проблем додалося ще одна обставина – днями я дізналася, що чекаю дитину. Чи варто говорить своєму колишньому обранцеві про це? А що це вирішить? Він мені при розставанні стільки наговорив неприємних речей, і навряд чи між нами ще може щось бути. Радує мене зараз лише одне – моя дочка так зраділа, що ми тепер знову удвох.

Я так мріяла про сина і ця мрія може здійснитися. Але хто мені допоможе мені фінансово, якщо я залишуся без роботи? Мій батько на пенсії, у брата своя сім’я, а більше у мене нікого немає. Що ж робити? Мені лише 29 років… І чому моє життя склалося саме так…