Маруся жила сама у невеличкому селі. Її батьки давно п омерли, а вона так і залишилася жити у їхній хатинці. Працювала фельдшером в сільській амбулаторії. Завжди була зайнята роботою, адже в цій місцевості переважно залишилися жити люди похилого віку. Вони постійно потребували турботи та догляду, адже зі здоров’ям у стареньких постійні проблеми. Тому Маруся рідко бувала вдома. Тому крапельницю ставить, до того на виклик поспішає.

Маруся була вродливою дівчиною, однак в особистому житті дівчині не щастило. З ким не знайомилася – тривали стосунки недовго. Хлопці не наважувалися жити в селі. Та Маруся не хотіла нікуди виїжджати з рідного дому. Їй подобалося жити саме тут.

Одного пізнього вечора Маруся почула якийсь шум, глянула у вікно і побачила, що навколо будинку баби Ніни зібралися односельці, а хата почала палати. Старенька жила сама. 

Маруся прожогом побігла туди. забігла до будинку і витягла звідти бабцю Ніну. Дівчина стімголов почала надавати жінці першу допомогу, на той час вже приїхали пожежники і почали гасити вогонь. Потім приїхала швидка та забрала бабусю до лікарні.

Маруся ночувала в палаті старенької, не зімкнула очей ні на мить. Коли баба Ніна прийшла до тями, вона ласкаво посміхнулася дівчині:

– Марусю, ти дуже прекрасна людина! За це Господь винагородить тебе! Буде у тебе і чоловік, і дітки! Це буде дуже скоро. Навіть швидше, ніж ти на те сподіваєшся.

Дівчина вирішила, що бабуся марить. Вона лише погладила її зморшкувату руку і промовила:

– Я знаю, що все буде добре!

Маруся щодня приїжджала до бабці Ніни, допомагала з ліками. А потім приїхав онук старенької. Олексій був статним та симпатичним чоловіком. Приїхав не сам, а з маленькою донькою Златою. Тепер вже він доглядав за своєю бабусею у лікарні.

Повертатися їм не було куди. Напівзгорівший будинок треба було відновлювати. І Олексій збирався це робити. Тому Маруся запропонувала жити на цей час у неї вдома. Бабцю Ніну виписали, дівчина доглядала за нею та продовжувала лікувати її опіки. Олексій потихенько відновлював хатину. Маленька Злата дуже прикипіла до Марусі. Її мама померла декілька років тому від невиліковної хвороби. Тому Олексій сам виховував доньку. Чоловіку подобалося жити в селі.

Зовсім скоро Маруся зрозуміла, що кохає Олексія. А він теж вже не міг жити без неї. Та й Злата не відходила від Марусі, адже дівчина гралася з нею, вчила її читати, гуляла з малою.

Через місяць Маруся і Олексій розписалися. Тихенько, без бенкету та весільної сукні. Злата кружляла біля них, наче маленька фея щастя. А бабуся Ніна лише посміхалася. Щось вона тоді таки знала… 

КІНЕЦЬ.