Одного дня Олена прийшла з роботи і у неї було відчуття, наче хтось побував в її квартирі – наче все на місцях, на перший погляд, але щось таки було не так, душею відчувала. Жінка не могла збагнути, що могло статися, адже діти весь день в садочку були, з чоловіком вона розлучилася, він їй віддав ключі і в квартиру ніколи більше не заходив. Тоді вона ще гадки не мала, хто це міг бути

Олена просто стояла посеред своєї квартири, все намагаючись зрозуміти, що саме у ній змінилося, адже відчувала, що щось тут не так.

Все здавалося було на своїх місцях, але щось не так – вона це просто відчувала душею.

Олена просто озирнулася навколо: кухня блищала чистотою, у вітальні панував ідеальний порядок, як завжди, а в світлій невеличкій дитячій кімнаті іграшки були акуратно розкладені по невеличких яскравих кошиках.

Все наче й так, як Олена сама залишала. Однак якесь дивне відчуття, що хтось побував тут, зовсім не залишало її.

Вона одразу подумала про Дмитра, але той, йдучи, на прощання кинув на стіл зв’язку ключів, тому він зайти сюди більше не міг.

А все почалося кілька тижнів тому. Олена просто помітила, що її одяг у шафах лежить зовсім не так, як вона сама залишала його.

Спочатку жінка списувала все це на свою забудькуватість та неуважність, але незабаром почали з’являтися й інші дивні речі та якісь неспівпадіння.

Рушники висіли не на тих гачках, невеличкий килимок біля дверей був не на місці, а на кухонному столі постійно були крихти, хоча Олена дуже добре пам’ятала, що прибирала все перед виходом на роботу.

Олена мала двох діточок – 5-річного сина Іванка та 3-річну доньку Марійку.

Діти, звичайно, могли влаштувати якийсь безлад, але ці всі дивні зміни були надто дрібними та акуратними, щоб малі діти могли зробити їх так, щоб мама не помітила нічого.

До того ж, Олена завжди йшла і приходила додому разом з дітьми, яких постійно сама відвозила та привозила до дитячого садка.

Олена іноді вже навіть подумала, що це все наслідки її смутку після розлучення з чоловіком, адже вони з Дмитром розійшлися дуже несподівано для неї.

Справа в тому, що вона дізналася, що в Дмитра є інша.

Розлучення таки відбулося, адже Олена ніколи б не пробачила такого, і Дмитрові довелося зібрати свої речі і піти з чужої квартири.

Олена розуміла, що їй потрібно йти вперед заради дітей і вона не може дозволити собі опускати руки.

Зважаючи на всі хвилювання, жінка часом думала, що, можливо, сама переклала речі, не помітивши цього.

Проте одного разу, повертаючись із роботи, вона побачила, як з їх під’їзду бігом вибігла жінка похилого віку.

Щось у її ході здалося Олені ну дуже вже знайомим. Вона прискорила крок і підійшла ближче.

– Ірино Павлівно! – Олена гукнула свою колишню свекруху, яку впізнала в цій жінці, але та, ніяк не відреагувавши на її слова, поспішила втекти за будинок.

Кілька хвилин Олена стояла геть розгублена, а потім, вирішивши, що їй це все здалося та вона помилилася, звернулася до сусідки, яка жила поверхом нижче.

Ніна Олегівна була літньою жінкою, завжди готовою допомогти і підтримати усіх.

Олена обережно постукала до неї у двері. Сусідка відкрила їй та привітно посміхнулася при зустрічі.

– Привіт, люба! Як твої справи? Як діточки? – Запитала відразу жінка.

– Дякую, все нормально у нас, – відповіла Олена, намагаючись приховати хвилювання. – Ніно Олегівно, ви випадково не бачили, хто приходив до мене в квартиру, доки мене не було? Чи не було тут моєї колишньої свекрухи, ви ж пам’ятаєте її трохи?

Ніна Олегівна замислилась на мить, а потім відразу сказала:

– Знаєш, я справді бачила її. Вона приходила кілька разів, я щось не придала цьому значення. Я спочатку подумала, що це ти повернулася раніше, але потім помітила, що це твоя свекруха. Схоже, вона має ключ від твоєї квартири. Ви підтримуєте з нею і досі добрі стосунки, навіть після вашого розлучення з Дмитром?

Ці слова дуже здивували і засмутили Олену. Вона була переконана весь цей час, що ключів від квартири, крім неї, більше ніхто не має.

– Ви впевнені в тому. що це була саме вона? – Перепитала ще раз Олена свою сусідку і спробувала зберегти спокій.

– Абсолютно впевнена, що це вона, – підтвердила сусідка. – Я навіть хотіла спитати тебе, але не наважилася, а потім зовсім забула про це.

Олена подякувала сусідці за все і повернулася до своєї квартири.

Тепер у неї не залишилося сумнівів, що це Ірина Павлівна заходила саме до її квартири.

Але як і навіщо вона це зробила?

Олена відразу взяла до рук телефон і набрала номер колишнього чоловіка. Він відповів майже відразу.

– Привіт, – холодно сказав Дмитро. – Що сталося, що ти дзвониш?

– Дмитре, – почала Олена, намагаючись говорити спокійно. – Кому ще ти давав ключі від моєї квартири?

Колишній чоловік помовчав кілька секунд, а потім спантеличено зітхнув та роздратовано промовив:

– Я якось давав мамі своїй дублікат про всяк випадок, але зараз думаю, вона його давно загубила вже. А що сталося? Ти напевне сама комусь дала ключі, можливо у тебе хтось з’явився, а тепер шукаєш винних.

– Не суди по собі!

– Сухо сказала Олена і відчула.

– З твоєї вини, твоя мати, з якогось дива, порядкує в моїй квартирі! Я не хочу, щоб вона приходила сюди без дозволу! Скажи їй, що наступного разу я буду дзвонити куди потрібно вже.

– Гаразд, я поговорю з нею, – не виправдовуючись, пообіцяв чоловік. – Скажу, щоб вона більше не приходила, якщо вона взагалі ходила до тебе. Хоча тобі варто було б згадати, кому ти давала сама ключі, можливо, ти сама винна у всьому.

Олена зовсім нічого не відповіла і поклала телефон.

Вона не могла зрозуміти, навіщо колишня свекруха приходить до її квартири, коли нікого немає вдома?

Щоб знайти відповідь на це питання, Олена вирішила більше не чекати і відразу сама набрала номер колишньої свекрухи.

Та, на диво, відповіла одразу, ніби чекала на дзвінок.

– Алло, – сказала вона спокійним тоном.

– Ірино Павлівно, це Олена, – почала жінка, намагаючись говорити чемно, але впевнено. – Мені стало відомо, що ви приходите до моєї квартири, коли мене немає вдома. Чому ви це робите?

Жінка просто мовчала кілька секунд, а потім відповіла:

– Я просто хотіла переконатися, що все гаразд. Ти знаєш, як я хвилююся за дітей, адже вони мої рідні онуки.

– Навіщо ви говорите неправду? – продовжувала Олена. – Вам зовсім байдуже на онуків. За ці кілька тижнів ви жодного разу не подзвонили ні мені, ні їм. Я не дозволяю вам приходити до моєї квартири без моєї згоди.

Ірина Павлівна спробувала виправдатися:

– Але ж я їх рідна бабуся! Я маю право дбати про дітей.

– Право дбати? – перепитала Олена.

– Я прошу вас повернути ключі від квартири моєї мені і більше ніколи не приходити до мене без запрошення!

Ірина Павлівна не очікувала такої різкої розмови. Вона завжди вважала себе правою у всьому, що стосується сім’ї, але зараз її аргументи здавалися незрозумілими.

– Немає в мене жодних ключів, – нарешті заперечила свекруха. – Не вигадуй.

Зрозумівши, що з колишньою свекрухою марно говорити, Олена поклала телефон.

Тепер вона мала змінити замки, щоб бути впевненою в тому, що в її квартиру більше ніхто без її дозволу ходити не буде.

Наступного ранку жінка викликала майстра із заміни замків. Він прийшов швидко та професійно виконав свою роботу, що заспокоїло її.

Тепер вона мала нові ключі і нарешті заспокоїлася.

Вона так і не зрозуміла, навіщо саме до її квартири приходила колишня свекруха, навіщо їла там і перебирала речі? Що вона могла робити там?

Джерело