Надія весь час була дуже хорошою господинею і зразковою дружиною. В всьому вона знала толк, за собою стежила, усе робила для сім’ї.

Не збагнути, чого її чоловікові ще не вистачало, що не подобалося йому?

Вдома чистота та смакота завжди, гарна та добра дружина, усі люди заздрили їх сімейним відносинам, вони дійсно виглядали зразковою родиною. Усі намагалися брати з них приклад.

Тепер, напевно, і сам не радий Дмитро, що заварив цю “кашу”, адже тепер бігає втомлений на два будинки, роботи багато та кінця краю немає зараз тим турботам усім.

Тепер Дмитро має ділити себе на дві сім’ї. А хіба він таке собі життя хотів? Хіба про таке мріяв?

Надія вийшла заміж вже дуже пізно, коли їй було 30 років. До цього заміжня вона не була, а ось сам Дмитро, якому було тоді вже тридцять два роки, був одружений, але овдовів свого часу, на жаль.

Дітей в чоловіка в першому шлюбі не було, але сумував чоловік довго, а одружився знову він лише аж через 6 років. Тоді його дружиною і стала саме Надія.

Звичайно, у Дмитра були інші за ці роки, сім’ю він просто створювати не спішив, якийсь неспокій йому заважав. Так він сам розповідав своїй другій дружині.

Але через 5 років після весілля, жінка зрозуміла, що справа була зовсім не в тій якісь незрозумілій тривозі, про яку весь час говорив їй Дмитро, то не правда, а в самому Дмитрові вся та справа була, він не хотів пов’язувати своє життя з однією, адже хоче бути вільним.

Через рік після весілля у подружжя народився син. Все було дуже добре, наче звикли вони одне до одного, жили в повній злагоді майже без непорозумінь різного роду.

Тільки от іноді Дмитро міг затриматися на роботі допізна, коли мав таке бажання, або виїхати на “риболовлю” на всі вихідні, і міг навіть телефон не брати з собою, казав, що своїми розмовами друзям рибалити заважає.

Надія сама не надавала цьому великого значення до тих пір, поки не зустріла свого чоловіка на вулиці в компанії з молодою дівчиною, яку вона бачила вперше в своєму житті.

Дмитро зізнався, що кохає її, зібрав речі і пішов.

Надія тоді сумувала, не спала ночами, але на людях й знаку не подавала, як їй недобре, трималася гарно, щоб здаватися щасливою. Трималася ця жінка лише заради сина. Заради сина дозволяла Дмитрові приходити у їх дім і спілкуватися з дитиною, адже хотіла, щоб у нього був батько, який поруч з ним має бути щодня.

На розлучення чоловік Надії подав відразу сам, йому терміново потрібно було одружитися: та інша жінка вже чекала дитину.

Надія з усім змирилася вже, підписала усі папери, ні на що не претендувала. Як то кажуть, відпустила своє минуле і змирилася з долею.

Після розлучення Дмитро продовжував приходити в гості до своєї колишньої дружини, відвідувати свого першого сина, і з часом став робити це частіше і частіше.

Так минав час, усі образи були вже не такими свіжими, а, скоріш за все, забутими.

Згодом сама Надія відійшла від емоцій, і стала спілкуватися з колишнім чоловіком, коли той приходив спокійно, ввічливо та з інтересом.

А вже через якийсь час Надія, несподівано для себе самої, зловила себе на думці, що знову хоче жити зі своїм колишнім чоловіком, але якось серйозно до цього не ставитися, як робила це раніше.

Відтоді її колишній чоловік, батько її сина, став іноді залишатися у колишньої сім’ї на ніч.

З боку ситуація здається дивною: зрадив, сам на розлучення подав, а вона його пробачила просто так, зараз немає образ на нього і пускає до себе в дім? Але все цілком зрозуміло.

Але Надія вже давно доросла та мудра жінка, зуміла прийняти те, що сталося, змирилася, але так як колишній чоловік періодично потрапляв у поле її зору, вона все частіше стала згадувати позитивні спогади про їхнє спільне життя, адже жили вони непогано, коли Дмитро був турботливим і люблячим батьком.

Виходить, що зрадив він її в “минулому” житті, а зараз вже у неї зовсім нове та інше життя, тому чому б і ні, невже вона не має права на щастя? Крім того, таким чином Надія підняла собі свою власну самооцінку, адже вона вчинила розумніше, ніж та жінка, яка колись давно забрала у неї чоловіка, забрала її сімейне щастя, залишила її самотньою. Просто тепер життя розвернулося, суперниці помінялися місцями.

Так жили цілий рік, Дмитро бігав від своєї третьої дружини до Надії. Скоріше не бігав, а літав на “крилах”, пропонуючи їй знову зійтися і одружитися та жити разом, як раніше.

Але сама Надія вже все добре зважила та про таке навіть й думати не хотіла, більше вона на таке з ним не погодиться, вдруге вона помилятися не збирається, адже не впевнена, що Дмитро зміниться і стане серйозніше відноситися до сімейного життя.

По-перше її і так все влаштовувало, а по-друге, у неї не було більше повної довіри до свого колишнього чоловіка, тієї довіри, яка була колись, зараз від неї і сліду не залишилося, якщо зрадив раз, то зрадить і вдруге.

Так, і по-третє, вона не хотіла, як би це так дивно не звучало, руйнувати сім’ю Дмитра. Раз вже та жінка вибрала собі такого чоловіка, нехай кохає його таким, яким він є.

Дружина Дмитра дізналася про стосунки колишнього подружжя. Прийшла до Надії, як це не дивно, звинувачувала, що та лізе до них. Плакала, що та руйнує їхню сім’ю, забирає у дитини батька, ці слова звучали дуже дивно саме від неї.

Надія сама від душі посміялася їй в очі, а коли та пішла, то вона розплакалася, усвідомивши, що робить не дуже добре, і їй стало шкода ту другу дитину Дмитра, адже так хвилювалася за свого маленького сина, коли її покинув чоловік.

Але міняти нічого в своєму житті Надія не стала, вона не хоче робити зараз це заради інших, адже тоді про неї ніхто не думав. Адже і у неї є дитина, і вона хоче, щоб поруч з нею теж був батько. Тому нехай Дмитро і далі ходить, а там будь що буде. Син підросте, все зрозуміє і все стане на місця. Адже не варто забирати в дитини щасливе дитинство поряд з батьком.

Її жіноче щастя колись було зруйноване, тепер вона буде триматися за нього до останнього, не буде зважати на інших. Її так життя навчило, її ніхто не шкодував і вона тепер не шкодуватиме нікого, нехай що хочуть думають про неї. Чи варто вчинити по-іншому в її ситуації? Чому “правильною” має бути лише жінка?

КІНЕЦЬ.