Сталося це, коли мені було 11 років, а молодшому братові 10. Я, будучи дитиною, не розуміла і просто не могла через вік знати деякі речі.

Для мене в нас була щаслива сім’я, все як має бути, люблячі тато, мама, бабусі дідусі. Я і тоді, і зараз не можу зрозуміти, чому все так сталося.

Одного дня мама просто не повернулася. Вона просто не прийшла ввечері додому та й все.

Вся родина її потім довго шукала, ніхто не міг повірити, що молода вродлива жінка просто так зникла. Я точно не пам’ятаю, але кілька місяців були пошуки, а потім раптово припинилися, це для нас з братом було так, насправді ж все було трохи інакше.

Але тоді пошуки припинилися, а дорослі заспокоїлися і якось похмурніли, стали серйознішими. Але найдивніше було в іншому, бабуся, яка весь цей час переживала та плакала, перестала плакати і стала теж серйозною та похмурою, я могла зрозуміти таку зміну діда, могла зрозуміти біль та мовчання про це тата, але не поведінку бабусі!

Її зміну я зрозуміла тільки через багато років. Звичайно ми з братом все важко переживали, і мами сильно не вистачало, але час він притуплює біль і дійсно частково лікує.

Згодом я чомусь повірила в те, що з мамою трапилося щось страшне, а тато і рідні нас пошкодували, не розповівши жахливої ​​правди. Знала б я тоді, якою насправді жахливою була правда.

Вперше правда випливла випадковим чином. Я гостювала у подруги в іншому місті і просто зустріла маму в автобусі, коли ми їхали на автовокзал.

Ми побачили одна одну, я хотіла щось сказати, але не встигла, мати вибігла на наступній зупинці і зникла. Сказати, що я була шокована, це нічого не сказати.

Через деякий час після тієї зустрічі я зважилася з татом на розмову. Мені було 19 років, і я хотіла знати правду.

Але розмова вийшла дивною, тато сказав, що мами у нас немає давно, а та жінка була просто схожа, треба все забути і жити далі.

Зрозуміло, така відповідь мене не влаштувала, і намагалася знайти відповіді сама, і через інтернет, і через знайомих і родичів, але так чи інакше відповідь була та сама, просто формулювання відрізнялися – «потрібно жити далі», «мами у нас давно вже немає ».

Все це та дитяча психологічна травма, та дитячі надії, не давали залишити все у минулому та забути. Думаючи про все я малювала у своїй голові різні нові й нові версії того, що могло статися, але жодна навіть близько не стояла з тим, що сталося насправді.

Одне я знала точно, я бачила справді маму, вона мене впізнала. Але було ще те, що я розуміла підсвідомістю, але не могла пояснити.

Так само я знала, що тато та рідні знають правду, але з якихось причин нам не говорять. Правда розкрилася за рік.

До мене приїхала тітка, рідна сестра мами, і в нас відбулася розмова, в якій мені розповіли всі. Все було так, як я пам’ятала, але було те, чого ми не знали.

Пошуки припинили не так. Мама подзвонила бабусі з дідусем, а потім і батькові і розповіла, що не повернеться, що в неї інше життя, що зустріла своє перше кохання і хоче бути щасливою, що так буде краще для всіх.

Я була в шоці! Я не могла повірити в це, але тітка простягла мені листок з адресою і сказала, що це адреса мами.

Я до останнього не могла в це повірити, і зважилася їхати до неї. Я не знаю, як пояснити всі ті почуття, які я зазнала, коли приїхала і побачила все.

Чи можна описати словами дитячі мрії,  чи можна описати словами як на твоїх очах людина, яку ти любив все життя незважаючи ні на що чекав, перетворюється на чудовисько. Все виявилося правдою.

Весь цей час, всі ці роки мама жила своїм життям, зі своєю новою сім’єю, з новим чоловіком тим самим першим коханням, і двома доньками від цього шлюбу. У нас не було жодних розмов, нічого, тільки тиша, довга затяжна напружена пауза, і я пішла.

Побачила її, побачила її наляканий сором’язливий погляд, розвернулася й пішла. Тато і рідні мали рацію, мами в нас давно немає, по суті її ніколи не було.

Ця жінка кілька разів мені дзвонила, намагалася щось пояснити, говорила, що з віком я зможу її зрозуміти та пробачити. Але я не змогла.

Ні, в мені немає злості образи та ненависті, просто порожнеча та біль, які я змогла пережити та забути, як і її. Її для мене немає, я викреслила цю людину зі свого життя назавжди.

У нас завжди був і є тато, який нас любить, у нас є бабусі, дідусі, тітка та дядьки, а от мама… Це просто життя, то буває.

Жаль тільки, що такі люди теж бувають і живуть щасливо, не маючи ні совісті, ні душі, ні серця. А в іншому це правда просто життя.

КІНЕЦЬ.