Одній жінці чоловік подарував букет троянд. Прийшов додому і подарував, а сам дуже засмутився. Тому що троянди зів’яли, поки він їхав у маршрутці, потім пішки йшов сонцем…

Може, йому одразу підсунули несвіжі троянди, якось їх  розправили, приховали гілочками аспарагусу і фольгою… Прийшов додому, а замість гарного букета – п’ять троянд, жалюгідних, померлих…

Жінка все одно зраділа дуже. Чоловік рідко дарував квіти, лише на свята. Вони були звичайні люди. Жінка вихователем працювала у садку, чоловік на заводі слюсарем.

Жінка поставила троянди у прохолодну воду, скляну вазу. Квартир в них крихітна. Обстановка скромна. Килим на стіні. Диван. Шафа. І на скатертині стоїть ваза з зів’ялими трояндами.

Жінка подякувала чоловікові, адже троянди все одно дуже гарні! І пішла пекти пиріг, раз таке діло. Настрій став добрим, тепло на душі!

І що? Поки вона пиріг пекла, троянди ожили. Це було дивно: червоні пишні троянди підняли голівки, листочки піднялися, пахощі розлилися по кімнаті… Такі гарні, такі свіжі стали троянди!

І жінка подумала: у домівці все гаразд. Колись чоловік захворів, його виписали додому – без надії. А вдома він швидко пішов на виправлення. Потім кота взяли хворого, пошкодували. Лікували, як могли, грошей на ветеринарів не було. І кіт поправився, став товстим і пухнастим. Апетит завидний, ось і зараз просить шматочок пиріжка з м’ясом!

І жінка приходила додому втомлена, сердита іноді сумна, у тривозі чи душевній скорботі, – і вдома заспокоювалася. Іде, бувало, і думає: “Нічого, я зараз прийду додому, все приберу, пил витру, вечерю приготую, все пройде. Скоріше б додому!”

І гості приходили, завжди казали: “Як добре у вас пахне! Як у вас затишно, навіть йти не хочеться!” – І це правда. Пахне завжди добре. І затишно. І навіть просторо, хоча квартира крихітна!

Це був цілющий дім. Чоловік та дружина любили один одного. Любили дітей; зараз діти виросли і приходили до батьків зі своїми дітьми.

І подружжя любило свою квартиру, дбало про неї, ніколи не кричали і не лаялися грубими словами. Ремонтували одразу те, що ламалося. Намагалися жити у чистоті.

Про це думала жінка, дивлячись на троянди, що ожили. І на свого сивого чоловіка, з яким щасливо прожила багато років у скромному затишному будинку. Будинок наповнився чистою енергією кохання, як ваза – прохолодною чистою водою.

Так гадала жінка. І мала рацію. Вона непомітно перетворила свій дім на притулок і на місце сили. Разом із чоловіком вони створили та наповнили свій милий захисний дім.

А пахло справді добре! Трояндами та пирогом. Хоча це начебто різні запахи. Пахло чистотою. Затишком. Любов’ю та тихою радістю. Хоча ці запахи описати неможливо. Це запахи щасливої ​​оселі. Де зцілюються рани та оживають квіти.

КІНЕЦЬ.