Іноді людину називають жадібною. І я попросила друзів розповісти історії про жадібність. Одна дівчина розповіла, що сумнівається: чи раптом вона не жадібна? Її подруга так часто називала: “жадібна ти!”.

Подрузі якась річ не підійде або виявиться зіпсованою, вона дівчині наполегливо так каже завжди: “Купи у мене! Ну купи! Чого ти така жадібна?”. Дівчина купує. Тому що жадібною бути погано. Огидна якість – жадібність.

А коли в дівчини щось хороше з’являється, – купить вона щось чи подарують їй, – подруга канючить: “Подаруй мені це! Ну подаруй, шкода, чи що? Чого ти така жадібна?” І дівчина дарує, скріпивши серце. Щоб не бути жадібною.

Щоправда, зараз ця історія закінчилася. Подруга змінила номер телефону та не спілкується. Ця подруга зайняла гроші у дівчини, велику суму. І дівчина одразу попередила, що це не подарунок, як завжди. Що треба віддати гроші, вони дуже потрібні. Це я в борг тобі даю!

І подруга гроші взяла, а потім змінила телефон. Щоб назавжди порвати стосунки до такої жадібної, скупої людини. І дівчині матеріально полегшало. А на душі тяжко. Мабуть, вона не до кінця позбулася жадібності? От і переживає через якісь гроші. Так їй, жадіні, і треба!

Або ось родичі приходили кожних вихідних у гості до молодої родини. Заздалегідь казали, що треба приготувати до їхнього приходу. Дуже розумно, а то раптом приготують таке, що й їсти не захочеться? А так – точно з’їдять! І ці родичі якось принесли подарунок дитині. Один раз. Бо дітей балувати не треба! Торішній календар принесли.

З красивою картинкою. Не якусь погань. А що торішній – то календар відріжте, кажуть. А картинку прикріпіть над дитячим ліжечком. Вона скільки завгодно може висіти і приносити дитині радість!

Це дуже смішно.

Хоча це сумно, звісно. Як тортик із маргарину та крихт, зібраних зі столу за тиждень. Це інша дівчина розповідала, як тітка її таким тортиком пригощала. А родичі радили брати приклад із ощадливої ​​тітки, яка чай п’ять разів заварювала. Добре, що дівчина не змогла такою дбайливою ​​стати. І залишилася психічно здоровою.

Або ось одна жінка крала олію на роботі. І складала між віконних рам, у холодильник олія не влазила вже. Потім прийшла весна і олія потекла. Але жінка продовжувала олію зверху пхати. Зверху пхає крадену олію, знизу вона тече по підвіконню.

А до іншої дівчини та її мами в дитинстві приходила багата сусідка. Завжди на вечерю. Запахи розносяться, у вентиляцію чути, як посуд бренчить… Мама та донька жили дуже скромно. А сусідка багата була! Але моментально дзвонила у двері; мовляв, я на хвилинку по справі!

Її завжди запрошували до столу, ділилися їжею. Сусідка поїсть як слід, а на подяку прочитає нотацію. Мовляв, не бути вам багатими. Навіщо стільки готувати? Вас двоє. Потрібно готувати на двох. А ти, люба, стільки наготувала!

Мама дівчинки сміялася і відповідала, що сусідці вистачило повечеряти. Бачите, як добре, що я приготувала багато? Сусідка тільки скорботно головою хитала: мовляв, шалене марнотратство! Не бути вам багатими!

Це жадібному не бути багатим. Скільки б він не назбирав, скільки б не заощадив, скільки б крихточок і ниточок не зібрав, йому цим не скористатися із задоволенням. Завжди жадібність її душитиме і отруюватиме радість життя.

Погано бути жадібним. Та й з глузду можна з’їхати запросто. Або несвіжим отруїтися… А головне, залишитись одному можна. А це – найгірше, що може статися з людиною. Бо живемо ми серед людей. Нема без людей життя. І треба ділитися. І не надто скупитися.

КІНЕЦЬ.