Коли вам не раді, є величезне благо у дорослої самодостатньої людини – можна ввічливо попрощатися та піти. А іноді й прощатись не треба. Якщо на нашу відсутність уваги не звернуть.

І треба не гірко згадувати зневагу. Це неприємно, не сперечаюся. Потрібно подякувати небесам за те, що маєте можливість піти. Не затримуйтесь ні на мить там, де вам не раді. Не вмовляйте себе, що треба потерпіти. Не переконуйте себе, що це нечемно.

Вам не просто не раді. Вони демонструють невдоволення та зневагу. Не роблять труднощів приховати своє ставлення. Ще й намагаються зачепити цим.

Навіть якщо це рідні люди, йдіть з їхнього будинку чи з їхнього оточення.

Як пішла одна жінка із дому дочки.

Дім-то вона й купила. І ще багато чого. Ну, і приходила в неділю чаю попити, побалакати, посидіти в затишку, пограти з онуком… Вона працювала багато, по неділях ходила до дочки. Чекала цілий тиждень цього дня.

Але розмовляли з нею крізь зуби. Над словами потішалися. Дратувалися і кривилися.

А жінка все намагалася порозумітися. Знайти підхід! До психолога ходила, щоб зрозуміти, як правильно поводитися, як краще вдавати, що все нормально…

Стосунки треба підтримувати. І треба їх покращувати!

І одного разу жінка прийшла з купою подарунків. Перевела гарну суму для онука на літній відпочинок. Зятю купила дорогий телефон.

Зайшла, подивилась на незадоволені обличчя. Попрощалася та пішла.

Не стала з’ясовувати стосунки. І вдавати, що все нормально, теж не стала. Попрощалася, онука поцілувала та пішла.

І почала жити своїм життям. А на дзвінки коротко та по-доброму відповідати. Дзвінки досить швидко почалися. І повідомлення, на які жінка теж відповідала коротко. І смайлик – серце додавала. І гроші переводила для онука. Вона нудьгувала. Але знала, що їй не раді. А її в дитбудинку навчили не лізти туди, де ти не потрібен.

Минув рік.

І дочка із чоловіком поїхали до цієї матері додому, вітати з днем ​​народження, сюрпризом. Внука взяли. Каструлю гарну купили. Дорогу!

А у квартирі живуть чужі люди.

І ці люди дуже здивувалися, що дочка не знає, де її мати. Вони також не знали. Але для них це чужа жіночка була! А на роботі сказали, що жінка давно звільнилася через переїзд.

Дочка зателефонувала – мати сказала, що мешкає в іншому місці. Переїхала. Тут робота краща; можна сказати, не робота, а відпочинок постійний. Немає проблем із харчуванням. Квітів багато. Дерев. Птахи співають із ранку до вечора. Тут багато старих друзів та рідні. І всі мені раді!

Птахи справді щебетали. А потім зв’язок обірвався.

І дочка побігла до поліції, розшук розпочався. Але справа нічим не скінчилася поки що. Шукають.

Але дочка пише жалібні повідомлення мамі. Просить повернутись. Просить пробачити. І мама інколи відповідає. Сердечко, смайлик, шле.

Яке потім пропадає. І нічого довести неможливо. Номер давно не існує.

Люди, яким не раді, йдуть іноді далеко й назавжди.

Ось і треба вчасно піти звідти, де вам демонструють неповагу та поганий настрій. Поки ще є сили та здоров’я. Не так сумно, як жінка. А спокійно та ввічливо.

І коли покличуть назад, треба дуже серйозно подумати: чи варто повертатись? Наступного разу ми можемо стати старим, слабким, хворим, бідним. І вже не буде куди йти від людей, яким ви не потрібні…

КІНЕЦЬ.