Один чоловік сів у таксі та поїхав до коханої жінки. По дорозі він хотів заскочити до квіткового магазину. І до ювелірного. Кохана жінка любила червоні троянди та жовте золото.

Він міг собі дозволити і таксі, і квіти, і сережки – бізнес йшов добре. І жадібністю цей чоловік не страждав. А в таксі їхав, бо випив на святі на честь чергової великої угоди.

Таксист нервовий попався, занурений у важкі думи, худий і блідий, як смерть. І телефон дзвонив у таксиста безперервно. Та водій не відповідав. Закоханий чоловік запитав: “Чого ж ви слухавку не берете, вам же дзвонять постійно! Візьміть, раптом щось важливе!” Таксист відповів, що це колектори.

Він винен дуже велику суму. І банкам, і з податків. І потім таксист розговорився, бачачи доброзичливе ставлення. І розповів, що був успішним підприємцем колись. Сумно посміхнувся і продовжив: мовляв, усе загубив. З мільйонера перетворився на жебрака, заляканого боржника. Наразі банкрутство намагаюся оформити.

Довелося таксувати. Хоч на їжу заробити. Все продав, віддав, що міг, а це корито, стару машину купив дешево. Але здоров’я дуже погане, скільки ще зможу працювати – не знаю. Діагноз страшний.

Друзі відвернулись. Коли грошей не стало. Мати померла. Нікого немає. Хоча дзвонять, як бачите, постійно… Можна сказати, я всім потрібний.

Це сталося після розлучення, – розповів таксист. Ви не повірите, але я важив сто кілограмів. Здоровий був. Грошей було багато, збудував будинок, купив квартиру в центрі, ремонт розкішний замовив. Машин було три, найкращих. Думаєте, дружина все забрала?

Ні. Вона була тиха. Спокійна. Ми жодного разу не посварилися за всі двадцять років. Дуже дружина мене кохала. І все прощала.

А потім я зустрів Анжеліку. І так закохався, що голова крутилася. І дружині сказав, що йду, хочеться ж прожити ще одне життя. І майно чесно поділю навпіл. Дітей не було, це в мені проблема. Але я сильно не переживав. Не хотів клопоту і тягаря. Загалом, сказав все Наталці.

Наталка заплакала. Тиждень плакала, але я все одно подав на розлучення. І дружина просто пішла, лише сумочку взяла із речами. А потім поїхала в інше місто, я точно навіть не знаю, в яке. Від майна відмовилася. Просто поїхала, та й годі. Але я був як п’яний і мало що розумів…

Думаєте, кохана Анжеліка мене обібрала? Ні. Їй, звичайно, лишилися подарунки дорогі, це зрозуміло. Але за місяць після розлучення почалися жахливі події.

Одне за одним. Я захворів. Потім закрився бізнес із об’єктивних причин. Партнери підвели, я все втратив. Бухгалтер мене обікрав. Юристи останнє забрали. І нагромадилися величезні борги, довелося брати кредити. Але заплатити за кредитами я не міг.

Анжеліка не змогла залишитися зі мною. Я став страшним і слабким. Вона вибачилася і пішла. Я їй раніше квартиру купив, то було куди піти. І зараз я живу один, ходжу лікарнями, працюю через силу. І Наталку намагаюся знайти, але не виходить. Вона як у воду канула. Та й якщо знайду, що я скажу? Нема чого сказати. Все втрачено.

Думаєте, дружина порчу на мене навела чи зло причаїла? Ні, вона не така. Швидше за все, до монастиря пішла або до іншої тихої обителі. Дуже мене кохала. І що буде далі – я не знаю. Напевне, на Наталці все й трималося, але це я тільки потім зрозумів. Немов висмикнули цвях, на якому все трималося. І я теж…

Пасажир усе це слухав та вухам не вірив. Він щойно вирішив піти з сім’ї. Діти виросли. Дружина Наталія постаріла, нецікава стала, вся у господарстві. Тиха, скромна, навіть не посваритися з нею. А коханка яскрава, пристрасна, скандали та істерики змінюються жаркими обіймами… І можна прожити ще одне життя. Такий шанс випав.

Тільки де гарантії, що це життя буде хорошим?

Чоловік вийшов із таксі. Стояв біля під’їзду з червоними трояндами та червоною оксамитовою коробочкою у кишені. Дивився на таксі, що від’їжджало. Він одержав послання. Хтось його попередив. На холодному вітрі миттєво він протверезів, весь хміль вийшов. Троянди та коробочку він віддав. Вибачився і сказав, що більше не приїде і не подзвонить.

І поїхав додому. І тішився, що має будинок. І дружина Наталя, на якій все тримається. Перед якою він страшенно винен…

Послання нам передають інші люди та події життя. У потрібний момент. А висновки ми маємо робити самі. І найкраще – прислухатися до застереження. І вчасно зупинитися.

КІНЕЦЬ.