Один чоловік в Новорічну ніч загадував три бажання. І ці бажання прості, зрозумілі: щоб хороша дівчина зустрілася, щоб кохання прийшло.

Щоб на роботі більше платили чи хоч підробіток додатковий знайти та розбагатіти. Трішки розбагатіти. І щоб купити своє житло. Багаті всі мають своє житло, правда?

А не виходить. Хоча він просить докладно та детально. І дуже-дуже хоче, щоб це сталося. І рівно о дванадцятій годині повторює бажання вголос, з виразом, як у дитинстві в садочку вчили. Але потім все залишається як є… Хоча він намагається щосили. Діє! Працює. Усім допомагає. А подарунків немає.

Тоді треба застосувати не загадування бажань. Іноді краще звернутися з благанням серця до Творця. Або до Ангела, посередника між людиною та Творцем. І щиро сказати: “Нехай станеться те хороше, що краще для мене. Прошу про краще для мене, я, напевно, не знаю, що краще”…

Ми іноді просимо те, що нам не потрібне насправді. Буває таке. Ми хапаємо блискучу і близьку до нас річ і кажемо: “Оце дайте мені! Ось це я хочу!”, – а насправді ці події чи стосунки не входять у план нашого життя. На візерунок нашої долі. Образно можна пояснити.

І нам дадуть найкраще. Найкраще саме для нас. Може, й раніше давали, та ми не помічали заставлений наїдками стіл, зосередившись на цукерці або на зефірці, які нам не дісталися. Нам не вистачило! І ми зневіряємося і плачемо, не помічаючи рясні благи. Або найголовнішого, спеціально для нас залишеного та поставленого в центр столу.

І цей чоловік змінив роботу, професію, – так склалися обставини. Поворот життя відбувся. А житло йому дали задарма, ось так! Не зовсім “задарма”, а у зв’язку з роботою. Спочатку службове, а потім воно стане власним. Він переїхав до іншого регіону. А ось дівчину поки що не зустрів.

Він зустрів жінку з двома дітьми, яку дуже полюбив. І дітей полюбив. А вони – його, цього доброго і працьовитого чоловіка.

І це лише один приклад. Але людина може бажати звичайних речей, а їй судилося вирушити в експедицію. Або відкриття зробити. Або книгу написати, яка висвітлить життя інших. Людина прагне відносин із тим, кому вона не потрібна. А щастя її – в іншій людині, яка чекає і сподівається на іншому краї світу…

Ми бачимо не дуже велику частину свого життя. І себе остаточно не знаємо. І долю свою не знаємо повністю – ми припускаємо. І треба довіритись Творцеві. Або самому життю. І просто попросити найкраще для себе – не на наш вибір. А справжнє найкраще.

І довіритись. І спокійно лягти спати, а потім спокійно жити та виконувати свій обов’язок. І ми, можливо, побачимо, що є на столі життя. Які подарунки підготовлені саме для нас. Для нашої радості та користі.

КІНЕЦЬ.