Зі своєю дружиною Софією я в шлюбі вже близько десяти років. За цей час траплялось всякого, якось уже у нашій сім’ї виник непростий етап, та ми змогли його побороти заради щастя діток. Їх у нас було двоє: хлопчик та дівчина, відповідно, вісім та шість років.

Коли між нами погіршились стосунки я і сам помітити не встиг. Все нібито йшло чудово, а в один момент втратився той близький та зв’язок, який був раніше. Мені здавалось, що це не моя дружина, а чужа людина.

Саме тоді я й почав спілкуватись у мережі із іншою жінкою. Я не можу сказати, що те листування мало більш ніж просто дружній підтекст. Просто нам обом було комфортно поспілкуватись на якісь спільні теми. Як друг, Альона вислуховувала мене, давала поради та розповідала про свої проблеми. В жінки, як і у мене на той момент були певні проблеми в стосунках.

Пізніше все між мною та Софією налагодилось так само неочікувано, як і зіпсувалось. Жити стало набагато простіше та приємніше. Але згодом дружина дізналась про моє листування із іншою та влаштувала скандал.

Я, звичайно, пояснював, що це лише дружнє спілкування, проте її нічого не цікавило. З дня на день вона мені згадувала про це, а потім і взагалі вигнала мене з дому. Пізніше ми розлучились, адже Соня не змогла пробачити мені мою «зраду».

Ці події добряче мене підкосили. Я не міг нормально працювати, їсти, просто жити. А коли дізнався про те, що у Софії з’явився новий кавалер, то й взагалі захворів та потрапив до лікарні. Цей період став для мене просто катастрофічним. Невже стільки років міцного кохання лише для мене щось означають? Якби не те листування, то все у нас було б чудово. А тепер… Загалом, я сам винен у своїх бідах.

З дітьми я, звичайно, спілкувався на постійній основі, приходив у гості, а от моя дружина десятою дорогою мене оминала. Не хотіла навіть вітатись.

Потім сталось те, чого я аж ніяк не очікував: мені зателефонував новий чоловік колишньої. Він сказав, що Соня мене кохає по-справжньому, а його просто використовує, щоб забути. Тому він не хоче стояти на нашому шляху. Софію він покинув, а мені довелось їхати та витягати її із депресії.

Саме тоді ми й помирились. Все нібито й налагодилось, але все одно я відчуваю якийсь холод від дружини, вона не довіряє мені, постійно у чомусь підозрює. Я розумію, що це моя провина, тому стараюсь всіляко підтримувати її, радувати.

Тепер і не знаю, як повернути все до того часу, коли все між нами було якнайкраще.

КІНЕЦЬ.