– Ображайтеся чи ні, але я до твоєї сестри більше в гості не піду. — сказала я чоловіку після того, як ми в неділю побували на дні народження у моєї зовиці, тобто у сестри чоловіка.

Коли ми сиділи за столом і мої діти потягнулися за добавкою чи до якихось десертів, Ніна сказала:

— Оленко, я не готувала стільки, щоб твої діти могли брати собі добавку три рази. Це ж ніяких грошей не вистачить готувати на вас стільки. Вони й так уже найбільше з’їли м’яса, найбільше з’їли тістечок, а торт так, мабуть, і взагалі гостям іншим не залишиться.

Знаєте, мені стало так неприємно. Це вона бовкнула за столом при всіх гостях. І це при тому, що нову ковдру і конверт, у якому лежало 100 доларів, їй нічого не завадило прийняти в подарунок.

Я сіла, мов мене на мене відро льодяної води. Чоловік теж якось знітився, але промовчав. Діти опустили очі. Старший син, якому десять, тихо прошепотів мені:

— Мамо, я більше не хочу їсти. І хочу додому.

— Їж, синку, все нормально, — відповіла я, хоч нічого нормального в тому моменті не було.

Але апетит у дітей явно зник. Вони сиділи, дивлячись у свої тарілки, а я кипіла від обурення.

Ситуація тільки загострилася, коли подали торт.

— Ну що ж, давайте спробуємо, хоч трохи має залишитися, — сказала Ніна, зиркнувши на моїх дітей.

Я більше не витримала.

— Ніно, ти серйозно?

— А що такого? Я просто кажу, що треба знати міру!

— А ти знала міру, коли приймала від нас подарунок? Чи думаєш, що 100 доларів теж були понад норму? може, достатньо було ковдри?

За столом запала тиша. Ніна покривилася, але промовчала. Свекруха зиркнула на мене з осудом, але теж нічого не сказала.

Ми з чоловіком допили чай і поїхали раніше, ніж планували. Діти були засмучені.

Вдома я висловила чоловікові все, що думаю.

— Вона образила наших дітей! При гостях! І ти мовчав!

— Я не хотів псувати свято, бо стало би ще гірше, – зітхнув Роман.

— Свято? Та яке це свято, коли твоя сестра поводиться, як скупердяйка?!

Він зітхнув, але сперечатися не став.

Я вирішила: до Ніни більше ні ногою.

От тільки чоловік все ж тягне мене на її наступне свято – скоро день народження у старшої доньки зовиці. Рома каже, що треба помиритися, що я «занадто все приймаю близько».

Як ви вважаєте, чи варто миритися, чи триматися подалі від таких людей? От я не впевнена, що в мене вийде з ними нормально спілкуватися.

Джерело