– Обід закінчено! Хто не встиг, може доїсти з підлоги! І не треба так дивитися на мене! Бачить Бог, я намагалася бути доброю! – Настя люто відсунула стілець і вибігла з вітальні.

– Ну що, Костю, ось таку дружину ти собі вибрав… Нервову, неврівноважену…

– Вероніка Борисівна викарбувала спокійним голосом.

– Скатертини вона в тебе висмикує. – Свекруха дістала з сумки вологу серветку і демонстративно почала витирати з сукні краплі червоного.

– Ніка, сходи у ванну кімнату, замий нормально, – Микита Петрович пильно подивився на дружину.

– Мати має рацію. У Насті не лише погане виховання, а ще й серйозні проблеми із психікою. Вперше бачу, щоб хтось ось так висмикував скатертину, – додав чоловік, несхвально подивившись на сина.

– Та ви ж її довели! – Випалив Костянтин.

– Ви будь-кого дістанете своїми вченнями, – Костя демонстративно кинув серветку на брудний стіл і пішов заспокоювати Настю.

Чоловік увійшов до спальні. Настя відчинила вікно і дивилася на красиве сонячне місто.

– Кохана, вибач їх… Вони не зі зла… Вони не хотіли тебе образити. Просто вони мають іншу картину світу… – Костя обережно почав розмову.

– Іншу картину світу? Ти зараз серйозно? Ти їх борониш? – випалила Настя.

– Вони поводяться, немов дворяни! А надворі кріпацтво якесь, якого вже сотні років, як не існує… А я для них куховарка, прислуга, покоївка… Яке слово тобі більше подобається, га? – Настя гнівно подивилась на чоловіка.

– Ні, але… – Костя хотів ще щось сказати на своє виправдання або на виправдання своїх батьків, але Настя його перервала.

– “Хочемо ризотто з трюфелями”, “Ризотто з трюфелями не смачне”, “А чому у мене келих брудний”, “А чому не грає класична музика, “Ти що в такому вигляді за стіл сядеш”… Ви що, всі з глузду тут з’їхали! – Настя грубо вилаялася.

– Насте, ну не треба так говорити… Ти ж знаєш, мої батьки дуже виховані та інтелігентні люди. Вони ті ще консерватори…

– Батько управляє цілим театром, а мама викладає у літературному університеті. Що ти від них хотіла? – Костя тяжко зітхнув.

– Ну звичайно, куди мені з моїм батьком далекобійником і матір’ю – доглядальницею. – Ображено пирхнула Настя.

– Знала б, що твої батьки виявляться такими неприємними людьми, у житті з тобою не зв’язалася б, – Анастасія відвернулася і голосно заплакала.

– Кохана, ну що ти таке кажеш… Спробуймо порозумітися з ними. Як-не-як, ми в їхній квартирі живемо, – Костя ласкаво обійняв за плечі дружину, але Настя різко вирвалася.

– Ось у цьому й проблема, Костю, що ми живемо у їхній квартирі. І тому вони ввалюються до нас, як до себе додому.

– На мене дивляться, як на служницю і вічно роздають вказівки. Я не господиня у цьому будинку. І мене це дістало! – Настя ображено підібгала губи.

– Ну, хочеш, поїдемо з тобою на море. Я саме нормально накопичив за останні кілька місяців. Повернемося відпочилими, – Костя сперся на підвіконня і тепло подивився на дружину.

– Костя, коли я кажу “дістало”, це означає, що мене дістало! – Викарбувала Настя.

– Це не означає, що ми відпочинемо, і все пройде, начебто нічого й не було, – Настя різко зачинила вікно. Це означає, що ми маємо негайно переїхати з цього будинку в інше місце! – Вона нервово почухала шию.

– Ти назбирав грошей? Відмінно… Отже, замість відпустки ми збираємо речі, та переїжджаємо на орендовану квартиру. Завтра ж! – рішуче відповіла Настя та швидко відкрила на телефоні сайт з орендою квартир у місті.

Костянтин хотів було щось заперечити, але дружина всім виглядом дала зрозуміти, що переговорів не буде. Переїзд був останнім шансом зберегти їхній шлюб.

Наступного тижня Костянтин та Анастасія переїхали в невеликі, сучасні апартаменти. Костя не дуже був радий переїзду, бо звик до квартири матері, яка була втричі просторішою. Та й Вероніка Борисівна дуже образилася на сина, демонстративно оголосивши йому бойкот.

– Мамо, ну що таке? Ми – молода сучасна сім’я, хочемо незалежно будувати своє життя, – син кілька разів намагався пояснити матері привід переїзду.

— А що тут було залежно? Ми ж із батьком не з вами жили. Теж мені, волі він захотів… Ну, йди тепер, недолугий, плати чужій тітці за оренду.

– З такими цінами скоро без штанів залишишся, – суворо відповіла Вероніка Борисівна, коли Костя зателефонував та повідомив про переїзд.

– Мама з тобою більше не розмовляє. Образив ти маму своїм безглуздим вчинком, – Вероніка Борисівна повісила слухавку.

Свекруха затихла, і Анастасія видихнула. Раніше в гості до сина мати приходила щотижня. Після кожного її візиту Настя довго приходила до тями. А тут тиша та благодать. Настя відчула себе справжньою господаркою.

– Нарешті я куплю гарний посуд, який мені подобається. І все прикрашу на свій смак, – думала сама собі дружина.

Але… недовго музика грала…

Настя дивилася комедійну передачу і готувала Кості його улюблену пасту з песто-соусом. Смішний виступ відомого гумориста перервав наполегливий дзвінок у двері.

– Ну, нарешті, – подумала Настя і в піднесеному настрої побігла відчиняти двері Костянтину.

Яке було її здивування, коли замість коханого чоловіка, на порозі вона побачила його матір.

– Насилу знайшла вашу діру! – буркнула Вероніка Борисівна і, не роздягаючись, просочилася до вітальні.

– Вероніко Борисівно, а що ви тут робите? І як ви дізналися, де ми живемо? – розгублено спитала Настя.

– Як дізналася, як дізналася? Пташка у вухо нашептала… – В’їдливо відповіла свекруха. – А що тут так тьмяно? Світло заощаджуєте? Казала ж Костику, що він без штанів залишиться зі своїми орендами…

– Це називається романтична атмосфера, – холодно відповіла Настя. – А ви, власне, навіщо прийшли?

– Я привезла квитки в театр. Микита Петрович має велику прем’єру. Пропускати таку подію найсуворіше заборонено.

– Заборонено ким? – Настя знала, що в цьому будинку свекруха над нею не має влади. І вирішила по-своєму збудувати розмову.

– Як ким? Здоровим глуздом, звичайно. Шедевр літератури у виконанні мого неймовірно талановитого чоловіка. – Свекруха зневажливо глянула на невістку.

– Микита Петрович вирішив примазатися до відомого автора? Ну-ну… – Настя посміхнулася.

– Не смій мені грубити, дівчисько! – пирхнула свекруха.

– А це що за несмак? – Вероніка Борисівна взяла з полиці статуетку.

– А це сучасне мистецтво. Намагатимуся пояснити вашою мовою, – Настя забрала статуетку із рук свекрухи.

– Чоловік і жінка залишили сором разом з одягом, і насолоджуються тілесними втіхами. Ви не так дивіться, треба повернути, й дивитися ось так, – Настя розвернула статуетку під потрібним кутом.

– Боже, яка вульгарність! – ахнула Вероніка Борисівна. – І що? Мій син щодня дивиться на цей жах?

– Я вам більше скажу, мамо… Те, що ми з ним вночі витворюємо, вам навіть і не снилося… – Настя поставила статуетку на полицю.

– А я дивлюся, ти посміливішала, як переїхала. – Свекруха пронизливо подивилася на невістку. – Думаєш, ти можеш так говорити зі мною? – Вероніка Борисівна підвищила голос.

– Я думаю, що вам уже час. Скоро прийде Костя. Мені треба встигнути приготувати вечерю. Залиште квитки.

– Якщо у нас буде вільний час, і ми захочемо відвідати виставу, ми прийдемо, – Настя посміхнулася і підійшла до дверей.

– Що? Що ти зараз сказала? Ти мені на двері вказуєш? – сердито прошипіла свекруха. – Я нікуди не піду, поки особисто не вручу сину квитки. Я його вибачила, бойкот скасувала. А він, бачите, ніяк не може знайти час із мамою зустрітися!

– Вечерю мені подаси до вітальні. Я всіма фібрами душі відчуваю, що на кухні у вас місця, як у мене в коморі. – Не чекаючи на відповідь, Вероніка Борисівна зняла модне пальто і пройшла до кімнати.

– Вероніка Борисівно, тут така річ… У мене лише дві порції. На мене та на Костю. – Збрехала Настя. – Якщо хочете, можу з ввічливості зробити вам чай. Але питимете ви його не у вітальні, а на кухні. Ми не приймаємо їжу у вітальні.

– З ввічливості зробиш мені чай? – вигукнула свекруха. – Та як ти смієш зі мною так поводитися? Я мама твого чоловіка. Швидко пішла, та подала мені у вітальні свою порцію!

– А куди поділася ваша ввічливість і стриманість? Хіба вашому благородству не належить тримати під контролем емоції та свої манери? – усміхнувшись, Настя сіла на диван і закинула ногу на ногу.

– Та як ти смієш зі мною так розмовляти, курко! – Розлютилася свекруха.

– А як я розмовляю з вами? Ви вдерлися в мій будинок без запрошення, незрозуміло де дізналися адресу…

– Чіпаєте без дозволу мої предмети й ще вимагаєте, щоб я прислужувала вам, як баронесі? – Настя відчувала своє повне панування у розмові.

– Ви часом не помилилися дверима? – Анастасія весело подивилась на свекруху.

Попри своїх простих батьків, Настя була чудово освічена. Але при знайомстві, після фрази “Мій батько далекобійник”, Вероніка Борисівна навідріз відмовилася щось слухати й чути.

– Та як ти смієш? – Вероніку Борисівну пересмикнуло від злості. – Це не твоя квартира! Її винаймає мій син. Він сплачує гроші. А я його мати. Значить, це й мій дім! Я головна. Швидко обслужи старшого члена сім’ї!

– Якщо я виставлю вашому синові рахунок за все, що я для нього роблю, він мені ще має доплачувати. Так що ваш аргумент мене хвилює не більше, ніж питання, скільки разів на хвилину дятел б’є дзьобом по дереву. – Настя знову впевнено посміхнулася. – Хочете чай на кухні?

Від таких слів свекруха прийшла в сказ.

– Ах ти, мерзотниця! Як ти смієш так зневажливо зі мною розмовляти. Та я… Та я тебе… – Вероніка Борисівна розгублено вчепилася в сумку, що висіла на плечі. Жінка жадібно ковтала повітря посеред вітальні й думала, яку загрозу озвучити далі.

– А що ви так за сумочку тримаєтеся, думаєте, я вкраду ваші квитки? – хитро запитала Настя.

– Хоча ні, навіщо мені ваші квитки… Це ж дрібниця… Я ж у вас сина вкрала… Ви так, мабуть, вважаєте? – Настя запитливо подивилася на свекруху, яка розгубилася.

– Уявляєте, ваш Костик уже не робить все точно так, як ви йому кажете. У нього своя голова на плечах знайшлася…

– Своя думка, свої уподобання, свої інтереси… Він уже може і не погодитися з вами. Може по-своєму зробити. – Настя підвелася і підійшла до вікна.

– Це все ти! Ти налаштувала мого сина проти мене! – збуджено вигукнула свекруха.

– До зустрічі з тобою він був моїм коханим Костянтином, а зараз – чужа людина. Загалом від рук відбився.

– Постійно заперечує і мені, і батькові. – Ти у всьому винна! Я зневажаю тебе! – Вероніка Борисівна не приховувала своїх емоцій.

– Нікого я не налаштовувала, Вероніко Борисівно! – спокійно відповіла Настя. – Ваш син виріс та пройшов процес психологічної сепарації від батьків, який закінчився з його переїздом у цю квартиру.

– Що? – Між Веронікою Борисівною та психологією була прірва розміром із Київську область.

– Яка сепарація? Ти звабила мого сина і забрала мою кровиночку. Мій Костя тепер рідну матір не визнає. Як тебе совість ще не замучила? – верескнула свекруха.

– Я Кості життя дало, виховувала його… Він мій, чуєш… Мій! – Свекруха стиснула зуби.

– Він мені винен. Мусить дбати про мене. Я йому мати, а ти… – Свекруха стиснула кулаки. – Таких як ти, хоч греблю гати! А я в нього одна!

– Батьки… Це ворота, якими ми приходимо в цей світ, щоб отримати свій персональний досвід для душі, та прожити своє власне життя, – філософськи відповіла Настя. – Дбати чи ні про батьків, кожен вирішує сам у контексті своїх стосунків.

– Ти тут зарозумітися здумала, недолуга! Ну, все! Де цей Костя? Зараз я йому влаштую! – Свекруха дістала з сумки телефон і почала нервово набирати номер сина.

– Скинув! – сердито прошипіла Вероніка Борисівна.

– Вероніка Борисівно, а що ви так рознервувалися? Будете адекватною матір’ю, яка не диктує дорослому синові, що робити… Будуть у вас із Костиком чудові стосунки.

– Ну все! Терпіння моє урвалося! – Свекруха дістала з сумки два квитки до театру. Жінка демонстративно розірвала їх на частини та жбурнула під ноги Насті!

– І де ваш дворянський спокій та витримка. Поводитесь, як базарна баба.

– Ви б краще їх комусь подарували… Навіщо рвати… – Настя похитала головою і пильно подивилася на свекруху.

Свекруха хотіла додати ще щось образливе, але Настя її рішуче перервала.

– Я відчуваю, як у повітрі закінчуються запаси кисню. Ще раз рекомендую вам прикрасити нашу квартиру своєю відсутністю. – Настя відчинила вікно.

– Бойкот на місяць. Ні, на пів року! – вигукнула Вероніка Борисівна і вибігла з помешкання, голосно грюкнувши дверима.

Настя та Костянтин вечеряли на кухні.

– Насте, така смачна паста. Ти так дивовижно готуєш, – чоловік глянув на дружину закоханим поглядом.

– Будь ласка, Костю, ти знаєш, як мені до вподоби робити тобі приємно, – тепло відповіла Настя.

– Слухай, тут моя мама мала підійти, та кинути в поштову скриньку квитки до театру. Я сказав, що тебе не буде вдома, попросив їх там лишити. Піду, перевірю. – Подякувавши дружині за смачну вечерю, Костянтин вирушив до дверей.

– Костю, стривай, – Настя зупинила чоловіка. – Твоя мама заходила… Але білети вона вирішила тобі не давати…

– У сенсі? – Костя запитливо глянув на Настю.

– Довга історія, ти хочеш дізнатися про всі подробиці, чи відразу почути фінал?

– Давай фінал, – Костя посміхнувся. – Упевнений, ви знатно посварилися.

– Тобі бойкот на пів року. – Настя засміялася і весело подивилась на чоловіка.

– А мені за що? Мене тут навіть не було, – Костянтин від душі розреготався.

– Для профілактики, Костю. Ти останнім часом багато став боярині суперечити. Переїхати надумав, після бойкоту не приповз до неї благати помилування…

– Дружина в тебе зухвалою виявилася… Багато приводів, Костю. – Настя знову весело подивилася на чоловіка. – Думаю, все разом.

– Гаразд, Настя, поживемо, побачимо. Ходімо, подивимося щось цікаве, – Костянтин узяв Настю за руку.

– Я знаю чудову комедію, – Настя підморгнула і поцілувала чоловіка.

Вероніка Борисівна майже рік не розмовляла із сином. Але після серцевого нападу переосмислила цінності, та налагодила з ним контакт.

Коли у Насті та Кості з’явилася донька, свекруха перемикнулася на режим дбайливої ​​бабусі.

Декілька разів вона спробувала втрутитися у виховання Ганнусі, але Анастасія швидко показала їй, що вона не тільки дружина її сина, але ще й мати своєї доньки.

У свекрухи та невістки склалися неоднозначні відносини, заправлені ударною порцією сарказму.

Настя уїдливо називає свекруху останнім причалом аристократії, а Вероніка Борисівна називає у відповідь невістку панянкою без посагу.

Коли Вероніка Борисівна та Настя котять разом візок з маленькою Ганнусею, вони на якийсь час забувають про свою ворожнечу.

Жінки ласкаво, по черзі, поправляють блискучі брязкальця, щоб промені яскравого сонця випадково не потрапили до її очей.

Чи примирила назавжди їх онука, час покаже. Але свої емоції вони вже точно заради неї будуть стримувати.

Як ви вважаєте, може поява онуки вплинути на стосунки свекрухи та невістки? Чи це тільки перепочинок? Як то кажуть, що горбатого…

Пишіть в коментарях, що ви думаєте з цього приводу? Ставте вподобайки.

КІНЕЦЬ.