У моєму житті трапилась історія, через яку я замислилась, а чи варто взагалі виходити заміж не перевіривши стосунки побутом? Тобто, не поживши якийсь час разом ще до одруження.

Коли ми з Тарасом зустрічались, то цивільний шлюб вважався чимось принизливим та неправильним. Ми кохали одне одного й не сумнівались у власних почуттях. І так хотілось проводити більше часу разом. Єдиним правильним рішенням мало стати одруження. Як, добре, що часи змінились і за те, що ти хочеш пожити з хлопцем до заміжжя тебе не зацькують.

Наші стосунки з Тарасом починались дуже романтично. Він любив тішити мене подарунками й приємними сюрпризами. Іноді дарував щось цінне, а деколи просто символічний прояв уваги. Всі ці жести підкорили б серце будь-якої дівчини.

Та куди ділась уся романтика після штампу у паспорті? Всім відомо, що ніщо так не нищить романтику у відносинах, як побут. Не минуло це і нашу пару.

Звісно ці зміни відбулися не відразу. Побут поглинав нас поступово. Перший місяць після весілля не дарма називають медовим. У цей період ми насолоджувались компанією одне одного, на якісь недоліки та звички просто не звертали уваги. Але з часом навіть маленькі мінуси чоловіка почали мене виводити з рівноваги.

Особливо все загострилось після народження дитини та я намагалась тримати якийсь баланс, але вдавалось це все рідше. Якось мама передала з села цілу торбу домашніх харчів, знала, що у місті продукти дуже дорогі. Я помила овочі та приступила до приготування салату, але мене відволікла дитина. Повернувшись на кухню, побачила, що Тарас усе з’їв, не лишивши ні мені, ні дитині. А головне, він навіть не розуміє, що це не гідний вчинок.

Після того випадку, я стала помічати, що така поведінка у нього систематична. Що б я не приготувала він їсть не думаючи про інших. Тарас не замислюється над тим, що можливо хтось із членів сім’ї теж голодний.

Поговорила на цю тему зі свекрухою, а вона лише посміялась. Каже, що це нормально для чоловіка. А я переконана, що справжній чоловік повинен дбати в першу чергу про свою дружину та дітей, а не про власний шлунок.

Недавно я чекала гостей з-за кордону. Ми дружимо скільки себе пам’ятаю. Я приготувала святкові страви, щоб пригостити їх одразу по приїзді. Та поки з’їздила за ними в аеропорт, Тарас встиг понад’їдати усі страви. Я була зла й розчарована, не знала куди очі подіти від сорому.

Пробувала розмовляти з чоловіком щодо його ненажерливості, але він не бачить у цьому проблеми. Таке враження, що взагалі мене не чує.

Зараз я стою перед серйозним вибором: намагатись щось змінити у поведінці чоловіка, або подати на розлучення. Він обділяє не лише мене, а й власних дітей. Далі терпіти це я вже не можу. Як би ви вчинили на моєму місці?

КІНЕЦЬ.