Після народ ження сина ми не їздили на дачу. Чому не їздили? Дружина вийшла у деkрет і мені доводилося працювати на двох роботах.

Та й з маленькою дитиною їхати туди не дуже й хотілося, де багато всяких пригод знайшлося б для малюка. Нарешті, синові виповнилося п’ять років, і ми вирішили поїхати на дачу.

Ми нарешті приїхали на дачу, там свіже повітря, поряд неглибока річка, де можна поплавати, на городі свіжі фрукти та овочі, а недалеко ліс, де баrато грибів та ягід.

Одним словом – краса! А ще маю сусіда Мишка. Ми з ним дружимо досить довго, і частенько разом влаштовуємо пікніки, йдемо на рибалку чи ліс за грибами.

Я його по-дружньому називаю «Михась». Ми старі, добрі друзі. Ми майже пробули на дачі цілий місяць, за кілька днів закінчувалася моя відпустка.

Я хотів насолодитись кожною хвилиною, проведеною на дачі. Я вирішив перед від’їздом останнього разу сходити на рибалку. Я встав дуже рано, дружину та сина не став будити, тихо зачинив двері та пішов. Славно порибаливши, задоволений, о дев’ятій ранку я повернувся додому.

Заходжу до хати, а вдома тихо. Дивлюся — мій Максимко тихо грає у вітальні.

-Макс, мама спить чи вже прокинулася?

-Ні, мама солодко спить. А ти знаєш, чому вона солодко спить?

-Ні, і чому ж?

-Бо, коли тебе немає, Мишко до неї в ліжко приходить, ось вона і з ним солодко спить. У мене все всередині перекинулося. Я швидkо все кинув і побіг у спальню, щоб побачити чим моя дружина з Мишком займається.

Залітаю до спальні, а там дружина спить, поряд великий плюшевий ведмедик, якого Максимка з дитинства дуже любить. Він як побачив ведмедика в магазині, так відтоді він усюди його з собою тягає.

Він з ним ніколи не роз лучається, дбає про нього. І, як виявилось, він свого ведмедя ніжно називає Мішулею. З того часу я нашого сусіда перестав називати Михасю чи Мішуля.

КІНЕЦЬ.