О, слухай, що сталося! Ти ж не повіриш… Батьки мені з чоловіком щойно подарували квартиру, а свекруха вже вирішила, кому її віддати! Та ще й так, що ми майже лишилися без даху над головою.

Свекруха завжди була жінкою з характером. Хитра, пряма, але, здавалося, не зла. До певного моменту. Поки не спробувала просто взяти й виселити нас із чоловіком… у нікуди. А нашу нову квартиру, яку мені подарували батьки, віддати своїй доньці з двома дітьми.

Ми з Ігорем (так мого чоловіка звуть) одружилися два роки тому. Жили на оренді — тоді не було можливості брати іпотеку. Пандемія, все нестабільно, грошей завжди в обріз. Копили по трохи, працювали, де доведеться.

До батьків не чіплялися, самі старалися триматися на плаву. А коли ринок трохи оживився, вже й задумалися про кредит. Та мої батьки нас випередили — подарували квартиру! Тато продав ділянку в селі, мама — стару спадщину від тітки.

Додали ще трохи своїх — і купили нам двокімнатну у гарному районі Києва. Це був неймовірний сюрприз! Я плакала від щастя, ми з Ігорем були в захваті. Почали поступово облаштовуватися. Свекруха приїхала на оглядини майже одразу. Ходила, оглядала стіни, мовчки кивала.

Увесь її відгук — сухе: — Ну, непогано. Ми не образилися. Вона завжди була трохи холодною, особливо коли щось робилося не за її порадою. Вирішили святкувати новосілля після відпустки. Мріяли вирватися на море — відпочити, перезавантажитися.

Полетіли за гарячою путівкою, але перед відльотом виявилося, що диван і крісла, які замовили, мають привезти через три дні після нашого вильоту. Батьки були на ювілеї в Одесі, тому єдиним варіантом було віддати ключі свекрусі й попросити прийняти доставку. Я розуміла, що вона, скоріш за все, похається в шафах, походить по квартирі.

Але не переймалася — нічого такого у нас не було. Як же я помилялася! Коли ми повернулися через десять днів — у нашій квартирі жила сестра Ігоря з чоловіком і двома дітьми. Відчиняю двері — а в коридорі стоїть Настя (так сестру звуть) з молодшим на руках.

Із кухні пахне смаженою картоплею, у кімнаті грає телевізор. У мене мало серце не вискочило! Ігор остовпів: — Що тут відбувається?.. Сестра почервоніла, заметушилася: — Мама сказала, що ви дозволили нам переїхати. Що ви поки в відпустці, а потім будете знімати або до батьків. Вона сказала, що ви самі запропонували! Виявилося, що все було просто й водночас — жахливо.

Свекруха прийшла до доньки й сказала: — Ми з братом домовилися. Він віддає вам свою квартиру, ви переїжджаєте. У них поки немає дітей, вони ще встигнуть, а вам потрібніше. Тут і дитсадок поруч, і школи, і робота. Настя пробувала дзвонити братові, але у нас на відпочинку не було зв’язку.

Вона повірила матері й привезла весь свій скарб. Розклала іграшки, розставила каструлі, постелила білизну. За кілька днів перетворила наш дім — у свій. Ми стояли, не вірячи власним очам. Ігор намагався додзвонитися матері — вона не підходила.

Я запропонувала: — Давайте вечором поговоримо. Спокійно. Розберемося. Сестра була в розпачі. Вона не знала, що її так підставили. Плакала, просила вибачення. Діти нервували, кричали. Було видно, що вона сама — жертва цієї «операції». Ввечері прийшов її чоловік, і ми стали думати, що робити.

Їм було нікуди йти — грошей на оренду не було. Тоді ми домовилися: — Ми дамо вам грошей на оренду. Тиждень живіть тут, а ми переберемося до моїх батьків. За цей час знайдіть квартиру — ми допоможемо з переїздом. Так і зробили. Батьки були в шоці, але нас радісно прийняли. Через кілька днів свекруха все ж таки відповіла на дзвінки.

Ми запитали: — Навіщо ти це зробила? Відповідь вразила нахабством: — Та що тут такого? Ви ж отримали квартиру дарма. Вам не шкода? У вас ще немає дітей, а в сестри вже двоє! Могли б і поділитися. Це було б добре, ми ж сім’я.

Коли ми пояснили, що ніхто і ніколи не збирався віддавати їй квартиру, вона звинуватила нас у жорстокості. Каже, ми погано вчинили, вигнавши «бідну матір із двома дітьми».З того часу вона з нами не спілкується. І ми, чесно кажучи, не дуже прагнемо миритися.З Настею ми досі в хороших відносинах. Вона ще не раз вибачалася, і ми зрозуміли — вона не була винувата.

А от свекруха… показала своє справжнє обличчя. І ми усвідомили: довіряти їй не можна.Ця історія стала для нас справжнім уроком. Тепер ми знаємо: навіть найближчі можуть піти на підступ, якщо думають, що їм зійде з рук.