У мене є зведений брат. Микола старший від мене на десять років. Коли мама вийшла заміж за Петра, то у нього був уже Микола. Перша дружина покинула їх та поїхала за кордон. Принаймні мені так розповідали. Мама Миколи ніколи не обділяла його грошима та постійно висилала йому значні кошти то на одяг, то на навчання, він звик до розкоші. та навіть коли ми разом росли, різниця в фінансовому плані між нами була доволі суттєво. Відповідно і мислення у нас різне.

Після того, як Микола поїхав вчитися в столицю, я більше його не бачила. Побачились ми лише нещодавно, коли Микола вирішив запросити усю родину на святкування свого дня народження.

На той момент я уже була 5 років заміжньою, у нас з чоловіком була 3 – річна донька. Жили ми бідно, бо я не заробляла через те, що доглядала за донечкою. Жили лише на зарплату чоловіка. Мама попереджала, що Микола живе дуже багато та він дуже скупий так що не любить, коли у нього хтось про щось просить.

Ми зібралися в дорогу, вітчим найняв пасажирського буса, щоб нам усім поміститися та ми вирушили в дорогу. Коли ми уже доїжджали до паркану братового подвір’я, я аж ахнула, перед нашим поглядом відкривався просто шикарний будинок з не менш шикарним подвір’ям. По подвір’ї бігало дуже багато породистих собак, а за ними чоловік. Проте це був на Микола, а очевидно їх доглядач.

Далі наше здивування все більше зростало, адже ми підійшли до самого будинку. Він був дуже великий. Можна було сказати, що тут живе три сім’ї. Коли зайшли в будинок, то помітили, що у ньому ідеальна чистота, нам відразу запропонували зняти наше взуття та взути капці. Це зробив той самий чоловік, який доглядав за псами на вулиці.

Потім вийшов мій зведений брат у дорогому одязі разом зі своєю дружиною, на якій виблискували дорогоцінні прикраси. Я стала почуватися ніяково у своєму убогому одязі. Брат провів нам екскурсію по своєму дому, а я увесь час переживала, щоб донька випадково нічого не розбила та слідкувала за тим, щоб вона ні до чого не торкалася. Хтозна, скільки коштує ця річ та чи захоче Микола компенсацію у разі її псування.

Увесь вечір брат розповідав про свій будинок та про собак, яких ми бачили на вулиці. Коли вітчим запитав чи планують вони дітей, Микола голосно розсміявся, поглянув у бік псів та сказав, що це його діти. Собакам було дозволено абсолютно все, вони могли гризти усе, що потрапляло їм на шляху, бігати по будинку та їсти прямо зі столу. Микола сидів непохитно, адже його доглядач за тваринами усе миттю прибирав.

Чесно кажучи, мені було у нього в гостях некомфортно та я з великим задоволенням повернулася до себе додому, де можна розслабитися та не боятися щось зіпсувати чи розбити.

КІНЕЦЬ.