– О, дивись, наша міська паночка приїхала! Розряджена вся, глянь! Пішли, батьку, знайомитись, – Дарія Юріївна штовхнула чоловіка в бік, і подружжя вийшло зустрічати молодих на ґанок.

– Мам, тату, привіт! – Помахав їм рукою Льоня. – Ось, це і є моя дружина Наташка, знайомтеся.

Дар’я Юріївна пробіглася очима по фігурі Наташі. Так, ладна така, у тілі! Зрозуміло, що Льонька її придивився, тут таких люблять, щоб не з оселедцевою фігурою, а саме – в соку. Треба, щоб Льонька її в селі тримав на короткому повідцю, бо тут же місцеві бабії її до рук приберуть.

– Ласкаво просимо, фрау-мадам, раді бачити вас у нас, – Ілля Ілліч підхопив легку дівочу ручку у свої мозолисті лапи, та поцілував її.

Дар’я Юріївна готова була спопелити свого чоловіка одним поглядом. “А ось і перший пес” – подумала вона.

Ось, лише одна мить, а свекруха вже не злюбила свою невістку. Наче Наташа ні в чому не винна, а вже потрапила в опалу. Але Ілля Ілліч не переставав «махати хвостом».

– Проходьте, гості дорогі, стіл готовий, мамка тут старалася, пироги ніч пекла, гусака засмажила, – метушився батько. – Синку, давай по чарочці, сам учора вигнав, як сльоза! Мати, давай з Наташкою по наливці!

Сиділи на відкритій терасі. Вечоріло, співали солов’ї, травень паморочив голову, було добре.

– Надовго до нас синку?

– На два тижні, мам, відпустка поки що у нас, ось, вирішили приїхати, та відпочити! Та й Сашко написав, що одружується у п’ятницю, хочу Наталці показати, як ми гуляємо.

«Наташі показати! – Злісно подумала Дарія Юріївна. – Ні б сказати – Сашка-дружка привітати, так ні, Наташці показати».

Практично з перших хвилин знайомства Наталка Дар’ї Юріївні здавалася суперницею – уся увага лише до неї, і від сина, і від чоловіка. Це їй підкладалося і гусяче м’ясо, і картопля, і салат, а на неї – нуль уваги.

– Сергіївно, йди до нас, – крикнув Ілля Ілліч якійсь худенькій, інтелігентній жінці, що проходила повз за парканом. – Син дружину привіз, розкішна дамочка.

– Коли мені, Ілліч, – відповіла Сергіївна, і кивком з усмішкою привітала Наташу.

– Вчителька Льоні, класною керівницею була, розумна дуже, – пояснив Ілля Ілліч. – Все село до неї за порадою ходить, як до психолога. Сусідка наша!

Три дні до п’ятниці Льоня з Наташею ходили по всіх гостях – їх раді були прийняти у кожному будинку з хлібом та сіллю. Наталка подобалася всім – усміхнена, ввічлива, скромна.

Це ще більше дратувало Дар’ю Юріївну, хоч вона намагалася не показувати виду. Єдиний хто усе розумів, і відчував її психоз – це її чоловік.

– Що ти сіпаєшся, вона тобі що – жити не дає? – Запитував він у дружини.

– Не дає! – бурчала Дарія Юріївна. – Натягла коротку спідницю, і світить тут своїми ніжками. І ти, старий цап, очі витріщив, і дивишся. Посоромився хоч би мене!

У п’ятницю поїхали до РАЦСу, одружувати друга Сашка. Після розпису на телефон Льоні зателефонували з роботи. Він спочатку не хотів брати слухавку, але потім все ж таки взяв. Перемовився, спохмурнів.

– Склади згоріли, – сказав він Наталці. – Я міг би не їхати, але я там відповідальний. Ще всі гріхи повісять на мене, якщо я не приїду.

– Ну поїхали, раз так, – знизала плечима Наталка.

– Ні, поїду я один, – заперечив Льоня. – Що там – три години дороги. Якщо там дрібниці, то я ще встигну до ночі на весілля приїхати.

– Якщо затягнеться до ночі з цими складами, то трохи посплю вдома, і до ранку прикочу. Яка різниця, коли гуляти весілля. А ти обов’язково сходи, он у тебе вже подружки з’явилися – Свєтка та Катька.

Всі дівчата почали вмовляти Наташу залишитися, і вона таки погодилася. Весілля проходило в сусідньому селі, ближче до вечора Наташу забрали машиною, та відвезли на святкування.

Весілля гуляли просто у дворі, під наметами з гірляндами. Було дуже весело. До десятої вечора подзвонив Льоня, сказав, що розбір польотів на роботі тільки закінчився.

Добре, що він таки з’їздив, зараз поспить, а рано-вранці приїде. Він побажав Наталці добре повеселитися на весіллі.

Ближче до години Наташа запитала нових подруг, як потрапити додому: вона вже втомилася, та й порядком захмеліла.

– Та ти що! – здивувалися вони. – У нас весілля до ранку гуляють, як у вас у нічних клубах. Так тут заведено. А єдиний водій, який може відвезти, зараз спить, проспиться – відвезе.

Було незручно вередувати, і Наташа разом з усіма веселилася до ранку, розмовляла з подружками, та танцювала.

Коли сонце тільки почало сходити, проспався водій, і відвіз Наташу додому. Біля хвіртки її зустрів Ілля Ілліч:

– Ну, привіт, невісточка, розповідай – як погуляла? А я тут корову вже виганяю на випас, ось підвівся! О, та ти вся тремтиш! Ночі ще не літні, травень все-таки, на тобі курточку, погрійся.

Саме в цей час, коли Ілля Ілліч накидав куртку Наталці на плечі, на ґанок вискочила Дарія Юріївна. Ревнощі просто накрили її.

– А, прийшла! – Закричала вона. – Чоловік за поріг, а ти на гулянку на всю ніч? Не соромно тобі? Подивіться на неї, вона ще хмільна! У нас у селах купа бабіїв, усіх зібрала? Ось Льонька приїде, я йому все розповім, яка ти прийшла!

У тихий ранок її голос лунав на все село – так вона кричала. Допитливі сусіди, які теж виганяли своїх корів, дивилися на цей концерт, навіть зупинялися, щоб було більше інформації для пліток.

Ілля Ілліч намагався рукою закрити дружині її рота, і втиснути її тіло в будинок, але та вирвалася, кинула на землю Наталчину сумку, і зажадала забиратися геть.

Наталя плакала, до неї підійшла та сама вчителька Сергіївна, і запросила її до себе в будинок, трохи далі від роззяв.

– Не плач, – ласкаво сказала вона.

– Дарина така завжди була – якщо щось їй не подобається, то шум підіймає.

– Вона і мене до чоловіка ревнувала, щось їй там здалося. Безглузда баба, запальна! Перепрошує потім, правда, але кому такі вибачення вже потрібні?

Через пів години під’їхав Льоня, розгублено дивився на дружину, яка плакала, а про все, що сталося, йому розповіла Сергіївна.

Він пішов до себе додому швидким кроком, щось з’ясовував, вийшов із криком: «Ну, ну, матір, такого я від тебе не чекав, не дзвони мені!».

Потім він біля хвіртки потис руку батькові, посадив дружину в машину, і відвіз додому. Через тиждень дзвонила свекруха, перепрошувала, запрошувала ще до себе погостювати, але Наташа поки що її боїться, їхати не хоче, хоч уже рік минув. Хтозна, що їй ще в голову збреде?

КІНЕЦЬ.