Один чоловік розповів, що його дружина вічно сварила за те, що він голосно розмішував ложечкою цукор. Він намагався не галасувати. Він майже безшумно розмішував! Але вона чула навіть із сусідньої кімнати. І відбувалася негарна сварка зі звинуваченнями у невихованості та свинстві.

Або одну дівчину молодик лаяв за те, що вона голосно розмовляє. Вона вже мало не пошепки говорила, але він все одно дратувався, якщо вона забувала і починала говорити нормально.

Або мама робила доньці зауваження за те, що та тупає. “Що ти тупаєш як слон!”, – з ледве прихованою злістю говорила мати. Хоча дівчинка нормально ходила. Користувалася ногами, як усі ми. Не притупувала на зло. І дівчинка намагалася ходити навшпиньки, що теж дратувало маму.

У кожному випадку той, хто дратувався і сердився, шукав привід позбутися іншої людини. Але так, щоб цю ж людину і звинуватити. Чому він лисий? На зло блищить своєю лисиною. Навіщо він тупотить ногами, виводить мене з себе, це зловтішна поведінка. Навіщо він голосно ковтає, голосно дихає, плутається під ногами, брязкає ложечкою?

Я любив би цю людину! Але вона сама усе псує. І моєї провини немає.

Дружина брязкаючого ложечкою чоловіка була у стосунках з його другом. Молодий любитель тиші не хотів одружитися та нести відповідальність. Це накладно та клопітно. І є інша дівчина. А дочка була від нелюбимого колишнього чоловіка і заважала мамі поїхати до нового чоловіка. Та ще й тупала, тупала…

От і все. Коли чіпляються, звинувачують у невинних речах, влаштовують конфлікти через дрібниці, просто шукають привід звинуватити. І зняти з себе будь-яку відповідальність. І це тривожний сигнал. Нечисте сумління іноді примушує до звинувачення іншого. Це огида, яку бояться висловити прямо. І яке ясно вказує на нелюбов.

КІНЕЦЬ.