Вже два тижні я живу в якомусь цирку. До нас переїхала свекруха – тимчасово, поки у їхній квартирі триває ремонт. Триватиме він, якщо вірити словам свекра, ще місяць, а я вже не знаю, як дожити навіть до завтра.

Все почалося з того, що вона вирішила “не заважати чоловікові” і перебралася до нас. Я, звісно, була не проти, сподівалася, що все пройде спокійно.

Ну, поживе кілька тижнів, поговоримо, допоможе чимось, зрештою, сім’я ж. Але реальність виявилася зовсім не такою, як я собі уявляла.

Кожен мій ранок тепер — це випробування. Прокидатися о третій чи четвертій ранку через співи в душі? Це новий досвід, який я не просила.

Свекруха, мабуть, думає, що ми живемо у музичній школі, бо її репертуар постійно змінюється: то народні пісні, то щось сучасне, то абсолютно незрозумілі імпровізації. Іноді я навіть починаю думати, що у неї справжній талант, якби це не заважало моєму сну.

Як тільки співи закінчуються, починається кухня. Шкварчання, торохтіння каструлями, запах смаженої їжі, що заповнює кожен куточок дому. Сніданки? О так, вони у нас тепер королівські. Вергуни, оладки, чебуреки. Смачно?

Так. Але я не хочу, щоб моя сім’я їла так щоранку. Мені подобалося, коли сніданок складався з йогурту чи каші, а тепер це калорійна атака.

Свекруха — це не просто господиня, а справжній вихор активності. О четвертій-п’ятій ранку вона вже може пилососити. Мити вікна? Легко. Протирати плінтуси чи навіть переставляти меблі? Це її хобі.

Спершу я думала, що це тимчасовий порив, але це продовжується щодня. Вона не втомлюється, а я просто мрію про момент, коли зможу тихо посидіти за чашкою кави.

Чесно? Іноді мені хочеться втекти. Я намагалася натякати, що було б добре трохи сповільнитися, але натяки Надія Степанівна не розуміє. Вона подає свою активність як турботу про нас, і я це ціную. Але її турбота забирає у мене спокій.

Я не раз дивилася на чоловіка, який спокійно спить, поки на кухні шумить витяжка чи щось смажиться, і думала: як він це не чує? Чому це повинна чути лише я?

Попереду ще місяць. Я намагаюся знайти якісь способи впоратися з цим, але нічого не спадає на думку. Часом я заспокоюю себе думкою, що це все закінчиться. Ще трохи — і вона повернеться додому.

Я знаю, що свекруха хоче допомогти, і ціную її старання. Але її надмірна активність виснажує мене. Сподіваюся, мені вистачить терпіння пройти цей «квест» до кінця. Але як???

Джерело