Ну ж не до Сергія з Вікою мені проситися. Ти ж знаєш, з яким вони шиком від нас з батьком їхали свого часу? Звісно, що до вас з Петром переїду, – сказала мама, коли завела розмову про те, що в селі їй робити нічого і що з нього всі нормальні люди виїжджають. Але в нас з Петром однокімнатна квартира. Куди ми її поселимо?
– Ну ж не до Сергія з Вікою мені проситися. Ти ж знаєш, з яким вони шиком від нас з батьком їхали свого часу? Звісно, що до вас з Петром переїду, – сказала мама, коли завела розмову про те, що в селі їй робити нічого і що з нього всі нормальні люди виїжджають. Але в нас з Петром однокімнатна квартира. Куди ми її поселимо?
Моя мама нещодавно відсвяткувала свій ювілей – 60 років.
Все життя мама пропрацювала в школі. Спершу поваром була, потім один час прибирала, а останніх років три була на посаді двірника.
Сказати, що їй важко було, то ні. Коли треба було прийшла, підмела, коли не треба, полялякала з подругами і пішла додому.
Осінню, коли листя опадає важко і взимку звісно, але в нас така зима останнім часом, що як ту шуфлю три рази в руки взяла, то добре.
Село в мами невеличке і живуть переважно люди літнього віку. Молодь старається в місто виїхати.
На початку з мамою і татом жив мій брат і його сім’я. Хотіли вони на подвір’ї нову хату будувати, навіть залили фундамент. Але щось мамі зайшло, що вона не дозволила це зробити, бо для кого їх хата буде.
Словом за словом вони посварилися, що виїхали від мами з татом спершу на орендовану, а після почали будуватися за містом.
На даний час в них гарний будинок від області їзди хвилин п’ятнадцять.
Сергій спілкується з мамою, але черство.
Ми ж з чоловіком спромоглися в області купити однокімнатну квартиру. Дітей в нас немає, ми живемо один для одного.
І ось мама на свій ювілей сказала, що виходить на пенсію, закриває хату на ключ і переїжджає до нас в місто.
– Ну ж не до Сергія з Вікою мені проситися. Ти ж знаєш, що вона на мене за ту хату дується. В селі мені робити нічого. Сюди навіть швидка не доїде.
Я в подиві. Мама ту хату якщо і продасть, то за копійки. Нам ці гроші більшу житлоплощу не допоможуть придбати. Але як нам бути? Я не хочу в одній кімнаті ще й з мамою тулитися.
Мама вважає, що це наш обов’язок її прийняти в себе. Брат точно не погодиться, а точніше невістка. Я ж рідна дочка… Я в безвиході. Після того ювілею я так швидко їхала з села…
Як нам бути? Як пояснити мамі, що ми не можемо її прихистити в себе?