— Вова, озирнись! Подивись, як ми живемо! У квартирі давно вже час робити ремонт, шпалери в кухні звисають клаптями від вогкості.

Я вже рік прошу тебе купити витяжку! Адже є гроші, я знаю, що ти відкладаєш!

— Це не перша необхідність. Так, відкладаю, але на чорний день. Мама каже, що завжди потрібно мати подушку безпеки на всяк випадок.

Моя перша дружина після розлучення залишила мене фактично без штанів, все відсудила, і більше повторення такої ситуації я не хочу!…

… Софія вийшла заміж за Володимира 14 років тому. Вона знала, що у чоловіка вже був один шлюб за плечима, він тривав всього кілька років, але наслідки цього розлучення Володимир розгрібав досить довго.

Майбутнього чоловіка Соня жаліла, бо йому не пощастило в своєму житті зустріти Уляну, справжню хижачку, на все готову заради грошей…

У Вову Соня була шалено закохана, тому закривала очі на дрібні, як їй здавалося, недоліки.

Вова був дуже залежний від думки мами, Інна Сергіївна щосили вказувала двадцятишестирічному хлопцю і вчила його життя.

Проти Соні свекруха нічого не мала, але й великих почуттів до неї, як до невістки, теж не відчувала.

Ставилася байдуже, холодно, зайвий раз не цікавилася ні здоров’ям, ні самопочуттям.

Здавалося, що Інна Сергіївна на наречену плювати хотіла.

Соня пізніше зрозуміла, що так насправді і є:

— Вова, ти вибачся від мого імені перед своєю мамою, добре? Дуже незручно вийшло, я дійсно не зможу бути присутньою на дні народження. Так невчасно захворіла.

— Добре, я обов’язково скажу мамі. Ну все, я поїхав, а ти відпочивай. Спи побільше і поїсти не забудь. Я приїду завтра.

Соня пізніше зателефонувала чоловікові, щоб дізнатися, як проходить захід. Вова доповідав:

— Все добре! Зібралося багато гостей, всі вітають батька, стільки всього йому подарували.

— Мамі мої вибачення передав?

— Звичайно, передав.

— І що вона?

— Нічого, промовчала. Та ти не хвилюйся, мама наче й не помітила твоєї відсутності. Все нормально, вона не засмутилася.

Соня неприємно здивувалася. Вже могла б Інна Сергіївна хоча б зробити вигляд перед сином, що переживає через відсутність хворої невістки.

Не кажучи вже про те, щоб зателефонувати і поцікавитися її справами…

***

Діти в шлюбі з’явилися один за одним. Соня довго просиділа в декреті, майже 8 років.

За цей час вона втратила кваліфікацію, щоб влаштуватися на роботу за фахом, довелося б переучуватися.

Та й дітей на пів дня залишити було ні з ким — молодший в дитячий садок пішов зовсім нещодавно і адаптація давалася йому складно.

Володимир заробляв непогано, але додому приносив тільки половину зарплати, решту відвозив «розпоряднику» — своїй матері. Саме в Інни Сергіївни зберігалися накопичення старшого сина.

Грошей катастрофічно не вистачало.

Соні виділялася щомісяця фіксована сума, на яку повинні були закуповуватися продукти, одяг за необхідністю, засоби гігієни та інші побутові дрібниці.

Добре ще, що сім’я жила в квартирі батьків Соні.

Ті, коли з’явився перший онук, зробили все, щоб полегшити життя дочці.

Вони залишили квартиру молодій родині, а самі з’їхали на дачу. Житло потребувало ремонту, обстановку не оновлювали років з 10.

З цього приводу Соня постійно пиляла чоловіка, але отримувала завжди одну і ту ж відповідь:

— Я в цій квартирі ремонт робити не буду, я до неї ніякого відношення, Соня, не маю!

Чому я повинен її ремонтувати? А якщо передумає тещя чи набридне їй сільське життя, то вона сюди приїде і нас вижене!

І жити залишиться в двокімнатній квартирі з новеньким ремонтом, а ми знову підемо на орендоване житло! Ні вже, занадто ризиковано.

— І що ти пропонуєш? Продовжувати жити в таких жахливих умовах? А якщо трапиться якийсь нещасний випадок?

Проводку в квартирі, Вова, давно вже час міняти, автомати у щитку старі, таких вже й не продають навіть.

Ми і так безкоштовно тут живемо стільки років, мої батьки добру справу зробили, житлом нас забезпечили, а ти навіть комфортним наше тут проживання зробити не хочеш!

— А гроші я де взяти, на твою думку, повинен? — злився Володимир, — у мене друкарського верстата немає, я, як і всі, на зарплату живу!

— Вова, ну ти ж відкладав, я знаю. Останні шість років точно!

Я не прошу у тебе дорогого ремонту, просто переклеїти шпалери в кімнатах, поміняти проводку і все, весь ремонт! Не так вже й багато грошей на це піде.

Соня намагалася вирішити проблему різними способами, вона навіть до Інни Сергіївни за допомогою зверталася, але ситуацію з мертвої точки зрушити так і не вдалося.

— Я в цьому питанні Вову підтримую. Вважаю, що з ремонтом можна і почекати. Що, в розкоші пожити захотілося? Так іди і зароби на неї!

​Напевно, пора виходити з декрету. Тобі не здається, що він у тебе надто затягнувся?​

​— Зараз з роботою складно, Інно Сергіївно, доведеться спочатку йти на курси підвищення кваліфікації. А вони дорогі, не кожна контора готова оплачувати навчання своїм співробітникам.​

У нас на ремонт грошей немає, а ви говорите про влаштування на роботу!

— Значить, йди не за фахом. У чому проблема? Я з декрету технічкою вийшла, але вийшла!

Працювала, чоловікові допомагала, а ти у Вовки на шиї сидиш, дітьми прикриваєшся!

— Послухайте, Інна Сергіївна, у Вови ж є гроші, він половину зарплати щомісяця відвозить вам.

За моїми підрахунками, сума там вже, напевно, шестизначна, невже йому шкода на шпалери хоч виділити?

— А ти чужі гроші не рахуй, це погана звичка! Син мене попросив йому допомогти і гроші зберегти, я допомагаю. Які до мене питання?

***

Ще Соню доводила до сказу наївність чоловіка. За 14 років, що вона прожила з ним у шлюбі, жінка встигла вивчити характер своєї свекрухи.

Інна Сергіївна з чоловіком жила у великому приватному будинку в передмісті.

Через вік вони вже не могли обслуговувати житловий будинок, тому до ремонтних робіт постійно залучали Володимира.

Практично кожні вихідні він летів на допомогу батькам замість того, щоб провести час з родиною і дітьми.

Соню ж туди не запрошували:

— Що, знову? — якось вранці в суботу запитала жінка у свого чоловіка, — Ми ж домовлялися, що ти сьогодні з дітьми поїдеш у парк. Ти їм пообіцяв, вони так чекали цих вихідних.

— Плани, Соню, трохи змінилися. Мама попросила приїхати і батькові допомогти гараж впорядкувати. Він стільки всього там тримає, що машина вже не вміщається!

— А чому ти? Чому не твій молодший брат, Дмитро? Я бачу, він батькам нічим не зобов’язаний.

Приїжджає тільки тоді, коли сам захоче, і то, щоб у лазні викупатися і мангалом скористатися!

— Соня, ми з тобою вже мільйон разів це питання обговорювали! Цей будинок мені дістанеться у спадок, тому, вважай, що я для себе його зараз ремонтую. І як батькам відмовити?

Все, я поїхав, буду ввечері. Можливо затримаюся. Або ні, напевно, приїду вранці, щоб вночі в темряві не гнати.

Поведінка чоловіка Софію дуже засмучувала.

Їй було прикро через те, що Вова в пріоритет завжди ставив не її і дітей, а своїх батьків.

Жінка була впевнена, що свого слова Інна Сергіївна не дотримає, все відпише молодшому, улюбленому синочку Дмитру.

Як пояснити чоловікові, що на ньому просто їздять? Адже людині 40 років! Невже він сам цього не розуміє?

Втомившись від постійного безгрошів’я, Софія вирішила все ж вийти на роботу.

Допомогла старша сестра, вона працювала у великому мережевому магазині адміністратором, тому замовила перед ким потрібно слівце за Соню, і її взяли товарознавцем.

У фінансовому плані жити стало значно легше. Соня, отримуючи зарплату, тепер могла собі дозволити купувати й іграшки для дітей, і косметику для себе.

Потроху навіть відкладала на ремонт, для неї поклейка шпалер була справою невідкладною.

Володимир спочатку радів:

— Ну і добре! Тепер ти будеш при справі. Добре, коли в родині працюють двоє, так?

Ейфорія тривала кілька місяців.

Потім Володимир почав висловлювати претензії дружині:

— Що, знову мені з дітьми весь день сидіти? Я повинен до мами їхати, я ж тебе ще 3 дні тому попередив!

— Ну, значить, поїздку доведеться перенести. Або підлаштовуйся наступного разу під мій графік. Ти прекрасно знаєш, що я працюю два через два.

Завтра спокійно поїдеш до своєї улюбленої матусі, вже один день, напевно, вона почекає? Нічого страшного не трапиться?

Інна Сергіївна, кілька разів не дочекавшись сина в обумовлені терміни, стала сама напряму дзвонити невістці:

— Тоді бери своїх дітей на роботу! Або наймай їм няню. Відвези своїй матері, врешті-решт! Чому ми повинні зупиняти роботу через твої примхи?

Будівельні матеріали завезені, людину я на допомогу Вові вже найняла, він зранку ще прийшов, чекає, коли син приїде.

Дзвоню Вовці запитати, де він? І що отримую у відповідь: «Вибач, мамо, не можу приїхати, Соня сьогодні на роботі, дітей залишити ні з ким!»

— Ну збулася ж ваша мрія, Інна Сергіївна. Я на роботу вийшла, допомогла Вові тягнути тягар забезпечення нашої просто величезної родини. Ви ж цього хотіли? Так чим тепер незадоволені?

— Працюй не на шкоду нам, — кричала Інна Сергіївна.

— А чому Вова не може разом з дітьми приїхати? Поки він буде займатися вашими справами, ви проведете час з онуками.

Чи наших дітей ви увагою не балуєте, бо у вас же нащадки Дмитра — улюбленці?

***

У ремонті квартири Володимир брав найактивнішу участь, бо Соня сказала чоловікові:

— Поки не зробиш ремонт у нашій квартирі, до матері своєї їздити не будеш. І нехай вона робить, що хоче.

Я дуже довго терпіла і її, і твої витівки, коли залежала від твоїх грошей. А тепер мій час настав.

Спробуєш втекти — в квартиру більше не пущу, на розлучення подам і на аліменти тебе посаджу! Половина від зарплати піде на них, відкладати більше не вийде.

І ти б з’їздив, свої накопичення перевірив — не факт, що вони взагалі залишилися.

Соня виявилася права.

Вова, який раніше довіряв матері, як собі, привіз від неї тільки незначну частину грошей.

Решту Інна Сергіївна витратила на власні потреби.

Така перспектива Володимира налякала, і він вперше за багато років посварився з матір’ю.

Інні Сергіївні не сподобалася норовливість Вови, тому мати влаштувала синові скандал.

Володимиру були обіцяні всі можливі кари, аж до викреслення із заповіту.

Соня все ж вирішила дати чоловікові шанс.

Можливо, тепер, коли свекруха нарешті перестала лізти в їхні справи, а чоловік розплющив свої очі, життя налагодиться.