— Ну, з вас 5 тисяч гривень.

Я мало не сіла від подиву. А чоловік мій мовчки дістав гроші і віддав сестрі!

Мене досі тіпає і підкидає, як згадую минулі вихідні. Та про все по-порядку. От скажіть мені, права я чи ні?

Ми поїхали на зимову дачу до сестри чоловіка. Вони нас дуже-дуже запрошували. Хотіли похвалитися, як вони там побудувалися, облаштували все для відпочинку — і зона барбекю, і банька.

Ми їм на будівництво цього всього добра позичили 200 тисяч гривень, які вони нам ще й не думають віддавати.

Та коли ми виїжджали в неділю під вечір з дачі, сестра чоловіка підійшла і сказала:

— Вам все сподобалося?

Ми подякували і сказали, що все було прекрасно. І пригощення, і стіл накритий, і м’ясо смажене, і банька. І що все нам дуже сподобалося.

— Ну, з вас 5 тисяч гривень.

Я мало не сіла від подиву. А чоловік мій мовчки дістав гроші і віддав сестрі.

Ми вже чотири дні не розмовляємо з вихідних із чоловіком.

Я їхала додому в повній прострації. Спочатку була просто розгубленість — ну не може ж такого бути, що це серйозно! Потім уже прийшло обурення, гнів, образа. В голові прокручувалися всі моменти цих вихідних.

Приїхали ми ще в п’ятницю ввечері. Дача справді була гарна: двоповерховий будинок, лазня новенька, альтанка, мангал, освітлення по всій ділянці. Видно, що вклали душу. Видно й те, що вклали й наші гроші.

Я намагалася відігнати цю думку, щоб не псувати собі настрій. Все-таки приїхали відпочити. Перший вечір пройшов душевно — шашлики, тепле червоне зі спеціями, банька.

Наступного дня теж наче все було добре: чоловіки смажили м’ясо, ми з Оксаною (сестрою чоловіка) накривали на стіл. Але потім я почала помічати дивні речі.

— Оксано, де взяти ще тарілки? — запитала я.

— Ой, у нас усе пораховано, щоб потім не довелося зайвого мити, — відповіла вона, беручи тарілку в мене з рук і перекладаючи з неї їжу на інші.

Я ще тоді подумала, що це трохи дивно.

А потім були й інші моменти. Наприклад, коли Оксана принесла міцне і прямо так сказала:

— У нас ось є пляшка якісного напою, можемо вам продати за собівартістю, якщо своє не привезли.

Ми подумали, що це жарт, посміялися, але своє відкоркували.

А потім, коли я взяла додаткову ковдру в кімнаті, вона ненав’язливо зауважила:

— У нас тут опалення дороге, тому зайві речі беремо тільки за необхідності.

Все це я тоді списувала на її дивацтва, поки не почула цю фінальну фразу:

— Ну, з вас 5 тисяч гривень.

Я не одразу навіть зрозуміла, що це було.

— В якому сенсі? — перепитала я.

— Ну, все ж підраховано. Проживання, їжа, баня, комуналка. Все чесно.

Я була в осаді.

— Оксано, ми ж не в готель приїхали! а просто до вас у гості на ваше ж запрошення!

— А яка різниця? Витрати є витрати.

І тут, поки я ще переварювала цю інформацію, мій чоловік без жодного слова поліз у гаманець і віддав їй гроші. Я в цей момент відчула, як всередині щось перевернулося.

Ми сіли в машину і мовчки їхали всю дорогу. Я не могла говорити — мене трясло. Чому він так легко це зробив? Чому не заперечив, не обурився? Адже це його сестра, невже він не бачить, як вона з нас просто кепкує?

Наступного дня я намагалася почати цю розмову.

— Вадиме, ти серйозно не бачиш у цьому проблеми?

— Ну, вони ж теж витратилися, — сказав чоловік.

– Сестра тут права.

— Ми їм дали двісті тисяч гривень на все це!

— Це інше.

— А що тут «інше»?! Ти розумієш, що твоя сестра поставила нас у роль клієнтів у готелі?

— Я не хочу це обговорювати.

І все. Він просто замкнувся. А я не можу заспокоїтися. Я не знаю, що мене більше зачепило — те, що вони виставили нам цей рахунок, чи те, що чоловік просто прийняв це без слів.

Тепер ми мовчимо вже четвертий день. І я не знаю, що робити. Як тепер спілкуватися з його сестрою? Як продовжувати жити з чоловіком, який не бачить у цьому проблеми? Я права в цій ситуації чи перегинаю?

Як би ви вчинили на моєму місці? Всім вдячна за те, що вислухали, і сподіваюся почути корисні для мене думки і поради.

Джерело