Валерія уявляла колишню дружину чоловіка такою собі панянкою в лахмітті, у стертому до дірок взутті.

У неї обов’язково має бути пучок на голові, обличчя бліде, під очима синява.

Природно, ні на який манікюр вона не ходила. Через недоїдання була худою.

Однак, відчинивши двері, представлений образ розвіявся в пух і прах. Перед нею стояла красива, рум’яна пані, з кричущим макіяжем, довгими нарощеними нігтями кольору стиглої черешні.

На мочках вуха поблискували симпатичні сережки. Волосся хвилями лежало на плечах.

— Ось, – Лера забула привітатися з гостею і швидко простягнула конверт із грошима. – Аліменти, – пролепетала вона, – і Степан просив передати, що якщо Віті щось буде потрібно, то тільки зателефонуйте.

Вітя це спільний син Степана і Вікторії.

Вікторія посміхнулася, оголюючи білосніжні зуби.

Потім взяла в руки конверт і перерахувала гроші.

Зазвичай Степан переказував колишній дружині аліменти на її картку. Але цього місяця Віка попросила передати їй готівку, у неї були якісь проблеми з банком.

— І, – Лера зовсім розгубилася, – напишіть розписку.

Про розписку Степан нічого не говорив. Це Лера від себе придумала.

Вікторія оглянула Леру з голови до ніг, і дівчина поїжилася під її пильним поглядом.

Імовірно, вона зараз у милій піжамі з баранчиками і наспіх зав’язаним у пучок волоссям, мала не найкращий вигляд порівняно з шикарною Вікторією, яка мала дуже навіть гарний вигляд.

Віка розсміялася.

— Які розписки на ці копійки? Чи в своєму ти розумі, вимагати від мене таке?

Лера закашляла, щоб приховати хвилювання в голосі.

— Розписка про те, що Степан передав вам гроші. Звичайна процедура. Навіть якщо сума здається вам смішною, потрібно підтвердити, що гроші було передано. Нам проблеми не потрібні.

Вікторія ще раз подивилася на конверт і усміхнулася.

— На ці копійки хіба що можна один раз добре повечеряти в ресторані. На келих червоного піде дві тисячи. Я не буду писати принизливі розписки. Залиште гроші собі.

– Вона повернула конверт Лері, не перестаючи її роздивлятися.

У якийсь момент Лера подумала, що Віка прийшла сюди явно не за грошима. Віка прийшла, щоб подивитися на неї. Вивчити.

Так вийшло, що ні Лера, ні Віка жодного разу одна одну не бачили.

У Вікторії не було сторінок у соціальних мережах, Лера ж давно не викладала свіжих фотографій.

— Ну як… Ви ж по гроші прийшли. Гроші призначені не для того, щоб вечеряти в ресторані, а на потреби дитини, – Лера не хотіла здатися грубою, але гостя ніби змушувала відповідати їй таким чином.

— Щоб закрити фінансові потреби дитини, потрібно суму в конверті помножити на двадцять. Тоді, можливо, на місяць Вітя буде забезпечений.

— Я не знаю ваших витрат, але десять тисяч чудова сума.

Вікторія злегка нахилила голову, з цікавістю роздивляючись Леру.

— Ти багато на себе береш. Степан не міг передати всього десять. Крадеш у дитини?

— Щоб уникнути подібних звинувачень я і прошу розписку.

— Між мною і чоловіком панує довіра. Він би не попросив нічого подібного. Можу припустити, що ти не можеш похвалитися тим самим. Слід замислитися над стосунками. – Дала пораду жінка.

— Вам потрібно переглянути графу витрат у вашій фінансовій книзі. І витрачати гроші на дитину, а не на вечерю в ресторані та напої, – відповіла порадою Лера, що викликало на обличчі Вікторії посмішку.

— Я піду, мила. Гроші брати не буду. Без розписок, із розписками… Захоче Степан допомогти, передасть кошти сам. Я вже йому скажу, як ти мене зустріла.

Лера думала її зупинити. Адже зрештою Степан не просив жодних розписок у колишньої дружини. Але потім передумала.

Після того, як колишня дружина чоловіка пішла, довго сиділа в кріслі, намагаючись зрозуміти, що це за дивна бесіда щойно відбулася між ними. Віка уявлялася їй зовсім іншою.

Степан мало що розповідав про колишню дружину. Говорив тільки, що їй зараз не просто у фінансовому плані. Свекруха ж про невістку відгукувалася завжди з любов’ю і ніжністю.

Описувала Віку, як нещасну жінку, яка ледве зводить кінці з кінцями, економлячи буквально на всьому.

Своєму синові вона настійно радила допомагати колишній дружині, понад ту суму, що диктує закон. Ще Ніна Миколаївна нарікала на те, що Вікторія сильно схудла через фінансові обмеження.

Свою невістку вона описувала, як бідну нещасну жінку, яка опинилася в дуже важкій ситуації через розлучення. Ось Лера і вирішила, що колишня дружина чоловіка страждає від безгрошів’я.

Мало спить і дуже багато працює, щоб забезпечити себе і сина.

Насправді Віка її мало цікавила і розмови про неї викликали роздратування.

Куди більше хвилювало життя дитини Степана. Лера завжди вважала, що діти не винні в скандалах батьків і не повинні страждати через те, що дорослі люди не можуть один з одним домовитися.

Лера не з чуток знала, як важко піднімати дитину самотужки, адже сама росла без батька.

Увечері, коли Степан повернувся з роботи, розповіла про те, що не передала гроші.

Вважала, що чоловік буде незадоволений тим, що вона не передала їх через вимогу про розписку.

Він лише знизав плечима і сказав, що сам віддасть конверт.

— Ти не казав, що вона така…

– Лера не могла підібрати слова, – цікава. І про її матеріальне становище не повідомляв. Я думала, що вона з дитиною останню кірку хліба без солі доїдає. А з розмови виходило так, що аліменти вона витрачає на себе.

— Ну не останню, але грошей їй не вистачає. Занадто багато витрат іде на дитину, – підтвердив чоловік.

— Але вона, побачивши суму, лише посміялася. Сказала, що стільки коштує її вечеря в ресторані. Дві тисячи піде тільки на келих напою.

Степан розсміявся.

— Про одну й ту саму людину ми говоримо? – Запитав він. – Віка не любить ресторани, а вже тим більше не п’є. Нісенітниця.

— Я вже й не знаю, – Лера підібгала під себе ноги. – Якщо приходила не Віка, то хто? Шахрайка? Тоді чому гроші не взяла?

— О, я зрозумів. – Степан розсміявся, – ти вирішила збрехати про Віку. Не хочеш, щоб я передавав гроші синові. Ревнуєш до колишньої дружини.

Лера кинула в чоловіка подушку.

— Гаразд, гаразд. Завтра удвох до неї поїдемо і передамо конверт. Заодно й заберемося, що сталося. Так чи інакше вас потрібно було познайомити.

Лера зі Степаном стояли біля під’їзду п’ятиповерхівки, чекаючи, коли Віка спуститься.

Лера помітно нервувала, хоча причин для цього ніяких не було.

Віка вийшла через десять хвилин разом із сином. Вітя відразу кинувся до батька, а потім привітався з Лерою.

Віка ж зараз мала зовсім інший вигляд.

Її волосся було акуратно зібране в недбалий пучок, сережок не було, макіяж був відсутній. Одягнена була в простий спортивний теплий костюм.

Та й риси обличчя були іншими, більш м’якими без макіяжу.

Лера, не соромлячись, роздивлялася жінку. Начебто Віка виглядала, як учорашня гостя, а начебто була схожа на іншу людину.

— Віка, Лера, – представив Степан їх один одному.

— У вас є сестра? – Лера поставила запитання, подумавши про близнючок.

Віка підняла брови.

— Ні. А чому ви питаєте?

— Отже, вчора ви приходили до мене? Відмовилися брати гроші через те, що я попросила розписку.

— Поняття про це не маю.

Тепер уже втрутився чоловік.

— Ти вчора писала, що приїдеш по гроші.

Віка на секунду зам’ялася, а потім відповіла:

— Так, але мене викликали на роботу. Колезі стало погано. У метушні забула попередити, щоб не чекали на мене. Можу показати повідомлення від начальниці. – Тут же запропонувала вона, але, звісно, ніхто не став брати в неї телефон. – А в чому справа?

— Та ні в чому, – Степан вирішив закрити тему. – Непорозуміння вийшло. Прям містика якась.

Віка посміхнулася і взяла запропонований конверт, а потім приголомшила:

— Оскільки гроші не на карту, а так… Давай напишу розписку. – Віка полізла в сумочку за ручкою, але Степан її зупинив.

— Та кинь. Не потрібно.

Чоловік справді довіряв колишній дружині.

Дорогою додому Лера вже подумала про те, що (розповідь спеціально для сайту – рідне слово) збожеволіла, аж поки не згадала, що в жінки, яка вчора приходила в гості, були яскраві нігті.

Зараз же вона не звернула жодної уваги на її руки. Деталь, ниточка, до правди вислизнула з уваги.

— Степане, а ти запам’ятав колір нігтів у Віки? – Запитала вона чоловіка.

— Ні, – відповів він. – Що за дивне запитання? Не бери в голову вчорашнє.

Увечері в гості прийшла Ніна Миколаївна. Сіли пити чай.

За розмовою Лера вирішила поділитися дивною історією, яка сталася вчора. Ніяк не могла викинути з голови те, що сталося.

— Лерочка, – вислухавши невістку, сказала жінка, – я не знаю, з ким ти розмовляла і хто до тебе приходив, але явно не наша Віка. Вона не могла собі дозволити так поводитися.

— Безумовно, це була вона, – Лера уявила вчорашню гостю без тонни штукатурки і дійшла такого висновку, не знайшовши іншого пояснення.

— Вона не наша Віка, – втрутився Степан і грубо відповів, – у своєму розумі так говорити? Наша Лера, а не вона. Віка колишня дружина, не більше.

— Не чіпляйся, – Ніна махнула рукою. – Я за звичкою. Та й Віка сім’ї не ворог, щоб так реагувати. Адже добре жили, без скандалів. Усе у вас було нормально.

І розійшлися, як люди. Не треба наговорювати на дівчинку, яка ледве виживає з дитиною. Із Лерою ти живеш лише два місяці, Віку знаєш цілих шість років. Віка не стороння, а мати мого онука, твого сина.

Степан, розповідаючи про причини розлучення, особливо не вдавався в деталі.

Чи то не хотів говорити погано про колишню дружину, чи то не подобалося це обговорювати. Лера знала, що Степан не любив дружину і одружився з нею через дитину.

За роки життя в шлюбі в них не стерпілося, не злюбилося. Коли Лера з’явилася на горизонті, він зрозумів, що не хоче більше вдавати з себе щасливого сім’янина.

Обманювати свою дружину він не став. Сказав, що йому подобається інша і більше не бачить сенсу прикидатися сім’єю.

Звучить легко, але рішення про розставання далося йому важко через сина. Вітя перший час відмовлявся спілкуватися з батьком, а Віка робила все можливе, щоб повернути чоловіка в сім’ю.

Ніна Миколаївна говорила, що якби онук не зміг прийняти відхід батька, то Степан би залишився в сім’ї.

— А ти, Лера, не вигадуй. Ревнощі до колишньої дружини це нормальне явище. Але знайди в собі сили, хоча б не обмовляти про неї. Не могла вчора Віка приїхати до тебе і так розмовляти. Чиста брехня, щоб виставити Віку в непривабливому світлі.

— Мамо, ти грубиш.

— Я замерзла, – Ніна Миколаївна поїжилася, – принеси мені плед.

Степан встав з-за столу і вийшов із кімнати. Ніна Миколаївна нахилилася до Лери.

— Знала я сім’ю, де нова дружина порядки свої встановлювала. Чоловікові з дочкою бачитися забороняла, аліменти платити. Вигадувала різне. Так от…

Теж кричала про те, що колишня дружина аліменти на себе витрачає, по бутиках і ресторанах ходить. У підсумку вона біля розбитого корита залишилася, а її чоловік у справжню сім’ю повернувся. На щастя, склалося в них усе добре. Ти йдеш тією ж стежкою.

Лера часто заморгала.

— Але Віка приходила до мене. Це точно була вона. Я ще при своєму розумі. Може, спочатку через яскравий макіяж мені й здалося, що інша людина.

Але тепер я не сумніваюся. І не треба мені натякати про справжню сім’ю. Коли люди не люблять одне одного, то розходяться. Це краще, ніж жити й одне одного ненавидіти.

— Нісенітниця, – стояла на своєму Ніна Миколаївна. – Віка не могла до тебе вчора приїхати. Тож не бреши. Розлучниця.

— Мені здається, що брешете тут тільки ви. – огризнулася Лера.

Степан повернувся, але матері плед не віддав.

— Тепер Лера твоя і мене у брехні звинувачує, – сказала вона. – А далі що? Проти твого сина підступи будувати почне? Погано з брехні та скандалів (розповідь спеціально для сайту – рідне слово) стосунки починати.

— Ось тут згоден, – відповів Степан. – Тому попрошу тебе піти.

Ніна Миколаївна підібгала губи і кілька хвилин сиділи мовчки. Потім вирішила піти. На порозі обернулася:

— Ти, як із Лерою зв’язався, сам на себе не схожий. Приворожений чи що? Ще хлебнеш горя з такою дружиною і сто разів мене згадаєш.

А Віка ніяк не могла бути вчора зустрінеться з твоєю Лерою. Вона весь день з онуком була в мене. Ось! – Ніна Миколаївна голосно грюкнула дверима. Даремний агресивний випад не вплутався з образом дорослої дами. Відразу все стало по поличках.

Степан зачинив за матір’ю двері й подивився на Леру.

— Я не сумнівався в тому, що ти говориш правду. Відразу все зрозумів, коли Віка про розписку сказала. Щоправда, не думав, що і мама в цьому замішана.

На душі залишився неприємний осад, але Лера була рада, що чоловік їй вірив.

А що стосувалося Віки і свекрухи, то від них Лера вирішила триматися подалі. Як то кажуть, попереджений, значить озброєний.

КІНЕЦЬ.