– Ти що, кума, притихла?

– Тихіше, тихіше. Глянь, знову Петро до Зінов’євих поліз.

– Не може бути?

– Ще і як може! Я за ним уже два тижні спостерігаю.

– До доньки, чи що?

– Ну, не до мамки ж. Вона ще та вішалка. І хто там тільки не був. Ось і до Петра, мабуть, черга дійшла, – хихикнула бабуся.

Довго ще куми вели розмову, туго набиту подробицями чужого життя.

…Олена прокинулася серед ночі. Вона пошарила рукою по ліжку. Чоловіка поряд не було. Обійшла весь будинок двічі. Виглянула у двір. Двері вхідні не замкнені. Пошуки не мали успіху. Без сліду зник чоловік.

Петру нездужалося напередодні. Раніше Олени пішов спати. Коли дружина лягала, він уже давав хропака на всю, лежачи біля стіни. Так повелося у них із першого дня сімейного життя, що з краю – Олена.

Коли Петя встиг, а головне, як переліз через дружину, що вона не відчула – залишилося загадкою.

Олена була вся на нервах. Так і не дочекалася тієї ночі чоловіка. На світанку заплакана дружина пішла надвір. На душі в неї кішки шкрябали. Ніколи раніше не зникав Петя з дому.

Автомобіль у гаражі, ключі на місці. А пішки ходити чоловік Олени не любитель.

Куди бігти? Де шукати? Що за причина змусила його з дому піти без попередження? І не сварилися. Вони взагалі жили душа в душу. Донька у місті навчалася, в інституті на третьому курсі.

Вийшла з двору господиня, чує глухий стогін, що наче з городу долинає. Кинулася на звук, а там у грядках Петя її лежить.

Абияк дотягла коханого до будинку. А він пояснити до ладу не може, немов у маренні. Нічого не пам’ятає. Олена обнюхала – не пахне хмелем.

Та й не пам’ятала вона, щоб чоловік її зловживав цією справою. Так, на велике свято міг потягнути келих для настрою.

Відлежався, прийшов надвечір до тями Петро. Злий став. Так і не пригадав, де всю ніч пропадав.

Погане передчуття здолало Олену. Змінився чоловік. Наче підмінили. Очі згасли, крізь зуби розмовляє, а то й зовсім мовчить, наче води в рот набрав, і ходить із кута в куток.

Сюрпризи на цьому не скінчилися. Котрий не вживав, став щодня прикладатися до пляшки. А як очі заллє, так починає до дружини з докорами чіплятися. Сварки до чубанини почали доходити. А після, благовірний став із дому йти на кілька днів.

Змарніла Олена, не знає, як бути. Незабаром донька має приїхати на канікули, а радості немає. Та ще й плітки до неї дійшли, знайшовся доброзичливий, що чоловік до Рити Зінов’євої зачастив. Вже не раз його бачили, як пороги оббивав.

– Ну все! Досить! – психанула Олена. – Розбитий кухоль не склеїти, а про Ритку всі знають, що тавра там нема де ставити. Не потрібний мені бруд у хаті, – плакала вона, збираючи речі чоловіка.

Без стукоту, завітало до господині у двір дві циганки. Олена забула замкнути хвіртку, ось вони й безпардонно зайшли.

– Господине, господине! – Кричить одна.

– Покривала, костюми спортивні, сукні на тебе, люба! – голосить друга, звертаючись до Олени, що вийшла до них.

– Нічого не треба! Грошей немає.

– Біда в тебе в хаті сталася. Дай руку, я тобі поворожу, – раптом ні з того ні з сього заговорила непрохана гостя, що була старша.

Олена і слухати не хотіла. Знала вона, чим може закінчитися, якщо тільки рота відкриєш, та проґавиш.

– Не треба мені ворожити, я й сама все знаю. Я ж сказала, що грошей у мене немає.

– А я й не через гроші. Добра ти. Я від щирого серця…

І як почала циганка сива про Оленине життя розповідати. І про доньку не забула. І видає ворожка, що на її чоловіка приворот сильний зроблений.

І недовго йому залишилося, серце його не витримає, коли чаклунство найближчим часом не зруйнувати.

– Ти на нього не ображайся, собі він не підвладний. Краще шукай людину, яка може зняти приворот.

Хоч і без грошей, але з порожніми руками циганка не пішла. Яйцями, салом та овочами її Олена затарила – на знак подяки. Прямо і відпустило жінку. Надія з’явилася, що ще не все втрачено.

А й справді на себе Петя не схожий. Пів життя ж з ним разом прожила.

Через знайомих знайшла бабусю, яка в подібних ситуаціях допомагала, але дива не сталося. Потім ще, й ще робила жінка спроби, але ніхто із шептунів їй так і не допоміг.

Чоловік між нею та Ритою розривається. Прийде до Зінов’єва, сяде на ґанок, голову повісить і чекає, поки Рита його впустить. А тій тільки гроші подавай – за вхід треба платити.

А ще й автомобіль, який з Оленою нажили, до будинку Ритки пригнав, і залишив на її вимогу. Вона на права пішла вчитися. А чому б ні, коли спонсор з’явився.

Повернеться Петро додому, Олена лається, навіщо добро розбазарюєш? Гроші, машину – все віддав цим, а він лише плечима знизує.

– Бачити не можу я ці пики… Зі світу зжив би й доньку і матусю, але якщо я не поряд з нею – задихаюсь, серце так калатає, того й дивись з грудей вистрибне, – стояв навколішки Петро перед законною дружиною. – Пробач, але нічого з собою зробити не можу.

А тим часом допився Петя до нападу. Ледве відкачали його. Доглядати його Олені довелося.

Поверталася вона якось з лікарні від нього, та в автобусі познайомилася з жінкою. Розговорилися вони, і ненароком якось, само собою вийшло – поділилася Олена з чужою людиною своїм смутком.

Жінка порадила співрозмовниці сходити до знайомої мольфарки. Ця точно допоможе, якщо візьметься. Вона не шарлатанка, і хвалять її дуже.

Негайно найняла Олена машину, і за адресою покотила, вже втративши будь-яку надію.

Народу у дворі у неї – хмара. Черга зібралася на тижні вперед.

Подивилася Олена на натовп стражденних і вирішила, що пусту справу затіяла. Тільки-но вона повернула, та до виходу попрямувала, як вийшла господиня і на ім’я до неї звернулася. Покликала до хати. Виявляється, мольфарка та приймала тих, кого сама вибирала.

– Довго ж ти йшла до мене, добре, що ще не пізно. Сорок днів у нас, щоб твого чоловіка звільнити, а інакше йому кінець.

– А хто його приворожив?

– Навіщо питаєш, коли сама суперницю знаєш. Мамка її напоумила – тобі, як помста.

– Та за що?

– А за те, що ти колись з нею лаялася, про дочку її недолугу згадала. Сказала, що сміються з неї, ось вона й вирішила тобі боляче зробити… Щоб і з вас посміялися.

Олена і забула, що якось у них із Зінов’євою сварка вийшла за ягня, якого мати Ритки собі привласнила, й у свій сарай загнала.

Крику тоді між ними було – все село збіглося. Худобу чужу злодійка віддала, а ось образу причаїла.

Як і обіцяла, допомогла вона Олені. Зняла з Петра приворот. Чоловік повернувся до дружини, та тільки довго його страшні сни мучили.

Снилися Зінов’єви. А при зустрічі з ними, виникало бажання покарати обридлі обличчя, які мало його життя не зруйнували.

Зінов’єви поплатилися за ворожіння. Мати Ритки, як сірник згоріла від не виліковної хвороби. І донька вважай слідом за нею пішла – знайшли в канаві, хоча чому дивуватися при її способу життя.

Можливо, хтось скаже, що це казка, що такого не буває. Хочу вас запевнити, що в житті й не таке буває. У кожного своя правда…

А ви що скажете з цього приводу? Пишіть свої думки в коментарях.

КІНЕЦЬ.