Мене звати Сніжана. Мені тільки 21 рік, а я мама вже трьох дітей. І це, напевно, все, що в мене є. Поки мої однолітки здобувають освіту, подорожують, я  з дітьми перебуваю на забезпеченні у моїх батьків. Я дуже їм вдячна, шо вони мене підтримали. Але часто мені просто соромно дивитись їм в очі…

Коли мені було 17 років, я навчалась в коледжі. Там і познайомилась з Богданом, батьком моїх малюків. Ми почали зустрічатись. Я завагітніла від нього, будучи ще неповнолітньою. Коли Богдан дізнався про вагітність-одразу мене покинув. У розпачі, я не знала, що мені робити…Але таки розказала про все батькам…

Мої батьки навіть їздили, до батьків Богдана на “серйозну”  розмову. Наполягали, щоб їхній син одружився. На що Богданові батьки сказали, “що треба було краще виховуваи дочку”. А їхній хлопчик планує вступати після коледжу до університету. Це був кінець.

Ну Ви, шановні придумали, який з нього батько у 18 років?  Треба було дочку краще виховувати!

Мене став мучити  сильний токсикоз, а потім  після обстеження я дізналась, що у мене буде трійня. Ось так потрійне щастя просто впало на мої плечі. Я ледве встигла закінчити коледж. Отримала фах перукаря. Потім народились мої донечки-принцеси: Яна, Мілана та Злата.

Вони моя розрада. Батьки дуже допомагають. Дівчаткам пора до дитячого садочка, але в нашому селищі садочок не працює. Я мрію поїхати з дітьми до міста, влаштуватись на роботу, доньок відправити до садочка. І потихеньку ставати на ноги.

А поки  мені зараз дуже складно і доводиться виживати, а не жити. І батьки мої вже теж втомились… . Мої подруги зараз гарно одягаються, ходять на дискотеки і планують своє майбутнє. У них заможні кавалери. А у мене лише мої дівчатка. Та і кому я потрібна з трьома дітьми? Як вони рідному батьку виявились не потрібні.

Хочу стати на ноги. Дати своїм донькам хороше життя. Хочу подорожувати світом, мати цікаву роботу та достаток..І я впевнена, що скоро це збудеться, адже мені є заради кого старатись.

У мого щастя є навіть не два, а три крила…

КІНЕЦЬ.