– Ну ти даєш, Марійка! В місто зібралася, чули, дівчата !? – зареготала Ніна.

– А вам яке діло? – сердилась Марійка. – Я поїду в інститут вступати, не хочу все життя дояркою працювати.

Дівчата дружно сміялися над нею, вигукували образливі слова, називали “заучкою” і казали, що нікуди їй не вступити – “через тиждень вже в корівник піде працювати”.

Марійка відмахнулася і пішла додому. Її дуже зачепив той факт, що ніхто в неї не вірив. Навіть мама, яка зрідка була в адекватному стані, над нею насміхалися.

Село, де народилася і жила дівчина було невеликим. З розпадом союзу, закінчилися його золоті роки – закривалися корівники, стали менше сіяти зерна і люди почали виїжджати, в місто.

Марійка була з багатодітної і неблагополучної сім’ї. Мати, Наталія, працювала дояркою, з перервами на декрет. Вона народила сімох дітей і велика частина з них була від чоловіка. Все село була в курсі, що вона бігає по мужикам, а коли відомості про черговий поході наліво доходили до її чоловіка Миколи, в будинку траплявся скандал.

Вони були так зайняті собою, що зовсім забули про дітей. Наталя, іноді навіть забувала їх погодувати.

Одного разу між батьками сталася страшна сварка, Марійка не знала, з якої причини, але саме в цей день батько зібрав речі і зник з їхнього життя. Після цього, перебувати вдома стало просто нестерпно. Мати приводила чоловіків додому, а Марійка і дві старші сестри, взяли всі її обов’язки на себе.

Наталі діти тільки заважали, тому, дивлячись на них, вона часто говорила:

– Забрав би вас хтось. Ніякого особистого життя – мужики тікають, а все через дітей. Кому хочеться плуга тягнути?

***

Марійка намагалася вчитися щосили, щоб виїхати з села і більше не повертатися. Для цього потрібно було вступити до інституту на бюджет і отримати місце в гуртожитку.

Ніхто в неї не вірив, крім сестер, які вже виїхали з цього болота. А мати, навіть і чути нічого не хотіла про плани доньки.

– Шо ти вигадала !? Який інститут, прости господи? – злилася Наталя. – До нас в корівник підеш або на зерносклад. І так вже два роки час даремно втрачаєш, треба було після дев’ятого класу атестат забирати! Надька і Галька теж придумали вчитися – кинули матір напризволяще.

– Я не хочу корів доїти і крапка! – промовила Марійка і занурилася в читання.

Дівчина не стала більше слухати голосіння своєї матері, їй потрібно було готуватися до іспиту. А своїми старшими сестрами вона дуже пишалася. Галя два роки тому поступила в кулінарне училище, а Надя, в минулому році, поїхала в сусіднє містечко і вчилася там на бухгалтера.

Марійка ж задумала піти далі – із золотою медаллю вона могла з легкістю спробувати вступити до ВНЗ. І не в сусідньому містечку, а поїхати до обласного центру, де ніколи ще не була, але куди так відчайдушно прагнула.

***

Велике місто зачарувало з першої миті. Вечірні вогні, красиві будівлі і безмежні можливості. Марійка зібрала всі накопичені гроші і зняла кімнату з двома дівчатами. Місця звичайно було не багато, для трьох, але на більше їй не вистачило коштів.

Вона відчайдушно зубрила матеріал і навіть вибрала потрібну спеціальність, ту, яка їй видалася найцікавішою, але все пішло шкереберть. Із золотою медаллю і непоганою кількістю балів, вона не пройшла конкурс, чому сусідки по кімнаті навіть не здивувалися.

– Казала ж тобі, що на цьому факультеті все вирішують гроші! А ти, не слухала. – сказала Аня.

– Та не плач! У тебе ще є шанс закріпитися тут. – заспокоювала її Ірина. – У будівельному коледжі, куди я подала заяву, є бюджетне відділення. Тебе, із золотою медаллю, візьмуть як рідну і місце в гуртожитку нададуть.

Марійка подякувала сусідці і твердо вирішила спробувати. Дороги в село вже не було.

Успішно пройшовши співбесіду Марійка була зарахована. Звичайно спеціальність була для неї не зрозумілою і абсолютно не цікавою, але дівчина все одно раділа.

“Закінчу коледж, а потім знову піду з документами в ВНЗ”, – думала вона.

Заселившись в гуртожиток дівчина взялася за навчання. Три роки пролетіли непомітно і ось, настав момент вирішувати, що робити далі. Дівчина вже будувала плани, але, сталося те, чого вона ніяк не очікувала – подзвонив молодший брат.

– Марійко, мама зникла! Її вже два дні немає вдома, – тремтячим голосом сказав він. – До Наді з Галею я не зміг додзвонитися.

Серце дівчини здригнулося і вона зрозуміла – з мамою сталося щось погане.

– Я зараз же поїду на автовокзал і першим автобусом буду у вас! Не переживай, Сашка! Чекай на мене!

Зібравши речі дівчина кинулася на автобус і ця дорога, до будинку, де вона не була вже так давно, здалася їй нескінченною.

***

З будинку, назустріч сестрі, вискочив Сашка, йому недавно виповнилося чотирнадцять і виглядав він змужнілим. А за ним вибігли ще три молодші сестри. Всі вони оточили Марійку і були страшенно налякані, невідомістю.

Заспокоївши дітей, Марійка дізналася, що мама позавчора вийшла з дому, після шостої вечора, і відправилася до чергового чоловіка. Вони чекали її всю ніч, але вхідні двері так і не відкрилися – мати не повернулася. До кого конкретно пішла Наталя ніхто не знав. Сашка думав, що вона заснула у кавалера вдома і повернеться вранці, тільки цього не сталося.

Увечері, слідом за Марійкою, додому приїхала Надя, а старша сестра, Галина, була вагітна, тому її турбувати не стали. Дівчата обійшли все село, але ніхто Наталю не зустрічав. Звернулися до місцевого дільничного і вже не вірили, що мати знайдеться.

Минув тиждень, другий, але ніяких новин не було. Потрібно було щось вирішувати.

– Я оформлю на себе опіку над дітьми і залишуся жити тут. – сказала Марійка. – А ти, Надюша, їдь додому.

– Ти що? Думаєш я кину на тебе своїх сестер і брата !? – вигукнула Надя.

Марійка міцно обняла сестру.

– Дорога, я дуже тебе люблю! – м’яко сказала Марійка. А також, я знаю, що вдома тебе чекає молода чоловік і хороша робота – не втрать свій шанс. Мене ж ніхто не чекає: в інститут я ще не вступила, коледж вже закінчила. Я залишуся з дітьми і знайду роботу тут.

– Я не кину тебе. Але раз ти так вирішила, буду допомагати вам грошима!

– Добре, Надійка! Прорвемось. Може і матір повернеться … – зітхнула сестра.

Але, мати більше не повернулася … Ходили чутки, що в її зникнення замішаний черговий залицяльник, до якого вона поїхала в інше село. І можливо, Наталії вже немає на цьому світі.

Галина народила близнюків і була щаслива в шлюбі. Надя поїхала в місто, знайшла роботу і вийшла заміж. Вона регулярно висилала гроші сестрі, а ще приїжджала разом з чоловіком, і допомагала облаштовуватися. Марійка ж, влаштувалася в місцеву школу вчителем, їй неймовірно пощастило, що колишня вчителька вийшла на пенсію. Від роботи з дітьми дівчина отримувала величезне задоволення, а вечорами підробляла репетитором для місцевих. Найчастіше безкоштовно.

Опіку Марійка успішно оформила на себе, проблем з цим не виникло, тому що батько відмовився від своїх батьківських обов’язків. А через три роки, вийшла заміж, за дуже хорошого чоловіка, з яким познайомилася в місті, поки гостювала у Галі.

Їхати в мегаполіс вони не поспішали. Чоловік побудував для дружини і прийомних дітей чудовий двоповерховий будинок. А коли брат і сестри виросли, поїхали вчитися, Марійка залишилася в селі вчити дітей математики і виховувати своїх дочок – Дашу і Олену. Ще ніколи вона не була такою щасливою!

Брат і сестри були безмежно вдячні їй за те, що вона не кинула їх напризволяще, що не дала забрати в дитячий будинок, що так любила і берегла.

– Я найщасливіша мама і сестра! – вигукнула Марійка. – І не потрібні мені вогні великого міста, тому що у мене є ви і мої улюблені учні. – Вона міцно обняла чоловіка і своїх дочок.

Виходить щастя десь поруч, варто лише озuрнутися …